— А як же добратися до них? — спитав хитрий Добек.
— Аби тільки ваша милість захотіла цього, — шепнув німець, — ми б уже поміркували, як це зробити.
Таким чином, траплялася нагода ближче пізнати перед війною ворога, і Добек, який любив надзвичайні пригоди, не міг стриматись від бажання здійснити те, на що б ніхто інший не наважився. Нічого він не боявся, тільки не хотілось йому, щоб зрадником його вважали. І от якось, удавши, ніби іде на полювання, Добек, нічого не мовивши німцеві, вирушив з дому і поскакав до П'ястуна порадитись, як йому бути. Повернувся з переконанням скористатися з послуг німця, пробратись до ворожого табору і все по змозі вивідати.
На другий день він із Генго (нишком, щоб нікому не вдалося підслухати) погомоніли між собою, після цього Добек покликав свого старосту і, доручивши йому наглядати за домом, вирушив з німцем до лісу, нікому не сказавши, куди й чого іде. Німець радів, не знаючи, яка йому загрожувала небезпека, й без угаву торочив Добку, що в молодих князів він буде правою рукою, шанованим придворним паном і володітиме величезними багатствами, а їх кревну візьме собі за жінку, аби тільки їм вірним залишався та інших потай схиляв зігнати кмета з престолу та підтримувати давніх князів. Добек мовчки кивав головою, а що робилось у нього на серці, важко було прочитати по його очах. Тільки іноді, скоса позираючи на німця, посміхався.
Отак вони їхали кілька днів, продираючись крізь лісові хащі, ночуючи в глухих урочищах, поки нарешті дісталися до пущі на границі поморської землі. Тут кожна стежина добре знайома Генгу, і він знав, де шукати людей, а з їхньою допомогою було вже легко потрапити до табору Попельків. Коли обхідними шляхами Генго з Добком наблизились до таборища, там усі очікували саме кашубів та інших людей, звиклих до наїздів і війни.
Обидва молоді князі укупі з дядьком Клодвігом стояли на границі, у лісі, що називався Дикою пущею. Табір розташований був на місці, дуже зручному для оборони: серед непрохідних боліт, між двома річками, що неподалік зливалися в одну. У древньому городищі розбиті були курені й полотняні намети. Тут зібрався вже цілий натовп збройних людей, і прибували інші.
Коли вершники доповіли про себе сторожі, котра стояла на вузькій греблі, що вела до таборища, хтось із старших повів їх до молодих князів. Для них серед городища із дощок і віття наспіх звели навіс, опорою для якого служили нетесані стовпи. Стіни в ньому були плетені, а зверху завішані запонами. Походжали тут лицарі, одягнені в німецьке строкате вбрання, з мечами біля пояса; дехто був у шоломі. В руках — окуті залізом списи, нд. деяких майоріли прапорці; не бракувало й камінних молотків та сокир.
Тільки-но Добек увійшов під навіс, де на засланих сукном пеньках разом зі своїм німецьким родичем сиділи молоді князі, відразу впали в очі ті розкоші, про які стільки торочив йому Генго. На змайстрованому наспіх столі він угледів червону узорчату скатерку й коване з золота начиння, на самих князях — майстерно пошите вбрання, облямоване тасьмою. Обидва були в голубих каптанах, довгих, аж до колін, обшитих по краях золотими бляшками, та в плащах, заколених на плечах товстими кільчастими шпильками; на ногах, щільно обгорнутих онучами та гарно перев'язаних шнуром, жовтіли вицяцьковані шкуряки. Але що найбільше дивувало Добка й викликало в нього заздрощі — то це прямі та довгі, цикуті з чудової криці мечі, всипані коштовним камінням паси та виставлені під стіною щити з рядами шипахів, з-під яких майже не було видно шкури. На деяких щитах, пофарбованих у червоний колір, ясніли набиті на них металеві прути. Голови князів прикрашали майстерно зроблені, вкриті позолотою шоломи. Багато тут було невідомого Добкові начиння, призначення якого він, по простоті своїй, не міг відгадати.
Коли вони ввійшли, Генго упав князям у ноги, а Добек, невимушено роздивляючись довкола, навіть і не подумав це наслідувати; німець і князі незрозуміло зашварготали, і та розмова тривала довго. Генго вважав, що він зробив своїм велику послугу, привівши Добка, і сподівався багатої винагороди. Молоді князі та їхній дядько, видно, побоювалися, щоб прибулий, бува, не виявився шпигуном, підісланим вивідати їхні сили.
Лише після тривалої розмови з Генгом старший з Лешків, котрий ще не зовсім забув ляську мову, звернувря до Добка; він говорив, що народ за благодіяння відплатив чорною невдячністю князеві, і вони, його сини, замість допомоги, зазнали переслідування й ледве врятувались від смерті. Ось чому загинув їхній дід Мілош, а самі вони змушені шукати підтримки в материних родичів або підкупом добиватись її, щоб повернутись на землі, які їм належать за правом спадщини. Потім другий з них, разом з дядьком Клодвігом, почали лаяти полян, сердито грюкаючи кулаками по столу та без упину сиплючи погрози.