Хвост похмуро слухав, похнюпивши над кубком голову.
— Ще б не вистачало, — мовив він, — щоб пан торгувався зі слугами. Що буде, те й буде, а цього я не зроблю.
Мстивой спокійно говорив про те, що треба обміркувати добре, як діяти: адже виступити проти віча, общин і мирів — нелегка справа; коли дійде до війни, то доведеться зіткнутись зі страшною силою, з численним ворогом.
Потім було запропоновано, щоб і молоді висловились по черзі. І вони сказали те ж саме, що й їхні батьки: радили не зачіпати кметів, мирно жити з ними; винних можна буде, якщо захочеться, опісля покарати поодинці.
Князь із дружиною мовчки перезирнулись і нічого не відповіли. Тільки просили пригощатися.
Гості випили й закусили, кількома словами перекинулись про лови, та Мстивой знову звернув на своє.
— Годиться правду вам сказати, якщо вже просите поради, — мовив він. — Ви були жорстокі з людьми, і багато пролилося крові; ми не скаржились, але й нам перепало. Що ми втратили, не будемо згадувати. Ми князівського роду, а смерди ваші утискували нас, мов чернь: забирали все, що хотіли, знущалися, як їм тільки подобалось. Можна уявити, що було з іншими, коли ви зі своїми дядьками таке чинили. Смерди вбивали по лісах кметів, займали їхню худобу, переслідували жінок. Що ж тут дивного, коли вони скликали віче і закривавлений одяг з віцями носили по хатах?
Хвостек і його дружина понуро мовчали. Брунгільда, збліднувши на лиці, вийшла і довго не поверталась; князь слухав і ні слова не сказав, тільки кусав губи до крові і смикав себе за волосся..
— Що було — то моя справа! — вигукнув він. — Я вас зараз лише про одне питаю: якщо дійде до війни й почнеться бій, ви будете на моєму боці чи виступите проти?
Мстивой іх Забой перезирнулись і довго мовчали. Підштовхуючи один одного ліктем, кожен з братів хотів, щоб відповідав другий. А Хвост усе чекав, і Мстивой нарешті промовив:
— Ми не будемо ні проти вас, ні з вами, — спокійно сказав він. — 3 кметами не підемо проти свого роду, бо свою кров, яка б вона не була, шануємо, але й проти кметів не виступатимемо: нам дороге і здоров'я, і життя. Ви не дуже допомагали нам, отож і від нас не ждіть допомоги. Ми як жупани сидимо собі по городищах, замкнувшись, і сидітимемо. Що нам до ваших чвар?!
— Таж справді мудра думка! — буркнув Хвост. — Мене скинуть, а котрогось із вас посадовлять князювати!
І він дико зареготав, позираючи на двері, в яких стояла його дружина.
— Але ви помиляєтесь, — додав він. — Не буде мене, не буде й вас! Сподобається їм вовча свобода, то й вас із городищ повиганяють. Ось побачите!
— Ідіть з нами пліч-о-пліч! — втрутилася в розмову Брунгільда.
— Ми безсилі, — мовив Забой. — Мілош, якому ви одного сина вбили, а другого осліпили, відрікся б від нас як від братів, коли б ми пішли з вами.
— Авжеж, що так! — підтвердили гості — старі й молоді. — Ні з вами, ні проти вас!
Князь змовчав, глянув тільки на дружину. Захмелівши від встояного меду, старі все сміливіше почали говорити, і в молодих розв'язалися язики, — стали нарікати на свою долю. Хвостек, з якого не зводила погляду дружина, ніби очима тримала його на прив'язі, не відповідав нічого… тільки знизував плечима та все запрошував пити й закушувати. Учта тривала. Брунгільда вийшла, бо вже спорожніли дзбани, і відразу ж повернулася; слідом за нею зайшла служниця, внесла повний горщок золотого меду й поставила його посеред столу. Брунгільда похвасталась, що цей мед стоїть з того року, коли народився її перший син, і що кращого й запашнішого не знайдеш у всьому світі. Вона запрошувала частуватись. І служниця, посміхаючись, поналивала всім кубки. Під гамір і шум, що здійнявся за столом, княгиня крадькома налила собі й чоловікові іншого напою. Гості цього не бачили й пили, вихваляючи старий запашний мед.
Хвостек мовчав. Мстивой і Забой думали, що він прислухався до розумної поради й погодився з ними. Кубки спорожнялися, а служниця знову і знову їх наповнювала. Сонце вже схилилось на захід і зазирало у відчинені вікна.
— Гей! — вигукнув старий Мстивой, ставлячи кубок. — Досить пити: мене вже палить усередині; мед вогнистий, старий, а голова в мене слаба, краще води вип'ю.
— І мені погано, — приєднався до нього Забой. — Не тільки палить… Чи не перебрав я часом? Соромно зізнатись, але назад усе горлом іде.
Раптом один з молодих зблід і, рвучко підвівшися, схопився руками за груди.
— Зрада! — закричав він. — Це не мед, а отрута! Трутизна! Так мед не палить, не бурує в грудях! Це отрута! Отрута!
Всі молодші посхоплювалися з лави, зопалу хапаючись за ножі; старий Мстивой хотів було встати, взявся за стіл, але не зміг і стогнучи, безсило звалився додолу. Забой глянув на Хвостка. У того з-між відкритих уст біліли зуби й поблискували білки його очей. Він сміявся!