— Ви, князю, — тихенько промовив він, — не думаєте, певне, злигуватися з цими кметами… Що вам до них? Я вірно служу своєму панові, — я з вашого роду, я мирний чоловік і теж Лешек!
Мілош глянув на нього.
— Якщо ти вірно служиш тому розбійникові, що сидить у городищі, іди геть від мене!
І він показав йому рукою в поле.
Бумир відступив назад.
— Ви теж, князю, з сином своїм на його боці повинні бути…
Мілош зневажливо дивився і мовчав, а Бумир вів далі:
— Що з того, що вони збираються та радяться? Все одно накладуть головою… На підмогу князеві прийдуть німці і спустошать край.
Він патякав, а старий Мілош навіть і відповідати не хотів. До берега причалив порожній човен; старий кивнув Жулі й пішов сідати, але перевізник, втомившись, ліг на землю й не хотів їх переправляти. Даремно Жула штурхав його ногою. Тоді, розсердившись, сам ухопив весло й повіз Мілоша на острів. Вже підпливаючи до острова, вони побачили велику юрму людей і незвичайну метушню, ніби на віче збирались старійшини. Мілош мовчки зійшов на берег і, ні на кого не дивлячись, попрямував до Візуна, якого з усіх боків обступили жупани, владики і кмети. Не випустивши і пари з вуст, старий князь сів серед них на камінь. Трохи далі зі своїми людьми стояв Бумир.
Старий Візун, спершись на костур, слухав; люди, що оточували його, гаряче промовляли то один по одному, то всі разом. Неабияке збудження панувало в юрбі, якою верховодили Мишки. На Мілоша тільки позирнули і більше майже не звертали на нього уваги.
Промовляв старший з Мишків, той, що був поранений у шию.
— Досить уже цих убивств і німецького панування, — сказав він. — Хвостисько сидить у городищі, але князює не він, а відьма, баба, що варить отруту й готує зраду… Ми не хочемо ні Хвостка, ні синів його — нікого з роду цього! Досить вже попив він нашої крові!..
— Не хочемо! — закричали інші, підносячи руки. — Не хочемо!..
Всі втупились очима в Бумира; той трохи зблід, але не відійшов ні на крок.
Мілош слухав, дивлячись у землю.
— Чого ви на мене баньки витріщили? — скипів Бумир. — Не злякаюсь я вас… Ви — мов та корова, що багато мукає, та мало молока дає. Хвостек, як ви його прозиваєте, і німкеня не підкоряться вам. Якщо ви почнете війну, вони покличуть німців, і ті все спалять і спустошать, — ось що ви виграєте…
І він засміявся.
— До саксів далеко! — коротко сказав Мілош, не підводячи очей.
— А вежа міцна, городище обнесене частоколом, вали неприступні, і води з озера не вип'єте, — продовжував Бумир.
У натовпі почали перешіптуватись.
— Та чого ж ти сюди прийшов? — крикнув Мишко, грізно наступаючи на промовця. — Біжи в городище… лижи їм п'яти… А нам такі не потрібні!
— Та вже ж, — сказав Бумир, — коли самі не маєте розуму, то треба, щоб хтось таки напоумив вас!
— Геть його! Геть! — залунали голоси.
Бумир стояв, навіть не ворухнувся.
— Нікуди я звідси не піду, — буркнув він. — Говоріть своє. Я тут маю таке ж право, як і ви…
Сцібор та інші повернулись до нього спиною; кілька чоловік показали йому кулаки.
— Бумир, може, й не такий вже дурний, як нам здається, — кинув хтось на його захист, — городище сильно укріплене, а ми слабкі…
— Але ж ми громада! — крикнув один із кметів.
— Та без голови! — додав Бумир.
Візун мовчки слухав, позираючи то на Мілоша, що сидів, похнюпивши голову, то на Бумира, то на Мишків.
Старший з Мишків узяв Візуна за руку й відвів убік, подалі від Бумира й Мілоша.
— Ходімо звідси і деінде будемо радитись, щоб нам не смердів цей Хвостків невольник!
Юрма рушила за ним, але Візун залишився на місці.
— Хай кожен говорить, що у кого накипіло на серці, — промовив він, — на вічі й на раді все можна… а як старійшини схвалять, так і буде.
Отже, всі залишились на місці, і коли запала мовчанка, заговорив Мілош, увесь час дивлячись у землю:
— Якщо хочете воювати, без воєводи вам не обійтися… Насамперед оберіть собі вождя!
Декому здалося, що він хотів виставити себе, і закричали:
— Тільки не Лешка! Не його!.. Кмета!
— Та вибирайте собі хоч коня чи вола! — гримнув Мілош. — Але когось же треба обрати, бо вас, мов ту отару овець, розженуть… Лешки вже загинули, шукайте собі інших… У вулику без матки, а в краї без отця не буде ладу!..