І зробили так, як домовились; частина кметів вернулась додому, інші розташувалися під вежею, в городищі й на березі озера. Мишки заходилися було підкріплятися, коли з найближчого лісу виїхали вершники й зупинилися на пагорбі; оглянувши спалене городище, повагом під'їхали до старійшин. Як тільки вони наблизилися, в них упізнали Бумира та інших прихильників Лешка, що були його далекими родичами і підтримували з ним дружні зв'язки… Не пішли вони на вогненні віці, так само як і Мілош та його рід. Бумир наблизився і, не злазячи з коня, кивнув Кривавій Шиї.
— Це ви спалили городище? — розтягуючи слова, спитав він. — А де Попельок?
Мишко, сміючись, показав на вежу. Бумир похитав головою.
— Проте всіх Лешків не знищите, — промовив. — Ще чимало нас залишиться таких, що належать до цього роду!.. Чого ви від нас хочете?
— Від вас? Щоб тихо сиділи… і не жадали над нами панувати, — відказав Мишко.
— Що ж це таке? Поки нема німців, одного князя скинете, а іншого посадите?
— Так, але не з ваших, — відрізав Мишко. — Не з того роду, що нас, кметів, уярмити хотів і орати нами… Ні!.. Ми знайдемо кмета…
Бумир глянув на вежу.
— Думаєте з боєм узяти її? — запитав.
— Ні!.. — сухо відповів Мишко Кривава Шия. — Будемо облягати вежу, поки не поздихають з голоду.
Бумир сидів на коні, похнюпивши голову.
— Глядіть же тільки, щоб німці не прийшли та не помстилися за них, — сказав він, — бо тоді постраждають і винні, й невинні… Ще й мій двір спалять, поля витопчуть, заберуть людей у неволю.
Мишки сміялися.
— Та невже ж у нас списів нема? — сказав молодший, якого звали Білим.
— А в саксів залізо і на них, і на стрілах, — мовив Бумир. — Їхніх десяток проти вашої сотні може легко встояти.
— Але чи ж сотня їх прийде сюди з-за Лаби? — заперечив старший Мишко.
— Воно-то так! — вигукнув Бумир. — Але десятеро саксів покличе з собою сто, а може, й двісті поморців, ті ж від нас недалеко…
— У них такі ж списи, як і в нас, — сказав Мишко. — Не боїмося ми погроз!
Запала мовчанка; Кривава Шия підніс руку.
— Гей! Бумире, і ви, всі Лешки, — звернувся він, — хочете спокою, то сидіть собі спокійно, не втручайтесь у наші справи.
Бумир похмуро глянув на нього.
— Я з мирним словом сюди прийшов, не з каменем, — мовив він. — Адже не б'юся з вами. Тільки кажу вам: нас, Лешків, сила-силенна… Сьогодні — ви дужчі, завтра — ми можемо бути дужчими… На одній землі ми сидимо, тож треба б мирно нам жити, а не вбивати один одного на втіху ворогам!..
— Ми даємо вам мирно жити, — сказав Кривава Шия. — Що ж ви ще хочете?
— Випустіть з вежі того, кого ви голодом хочете заморити, — порадив Бумир, сидячи на коні і зводячи очі на вежу.
Мишко засміявся.
— Гаразд, — сказав він, — тільки ж хай нам віддасть тих, кого потруїв і повбивав…
— А чи не досить з вас того, що ви спалили йому двір, знищили всі припаси, забрали скарби, людей перебили? Ще й хочете мстити?..
— Хіба це його кров? — запитав гострий на язик Мишко Білий. — Це тільки майно його… Нам потрібна кров за кров…
Бумир замислився.
— А завтра ви скажете це ж саме нам і іншим Лешкам по всій нашій Поляні!..
— Ми не оголошуємо вам війни, — говорили інші.
Вони знову замовкли, коли раптом з вежі долинув якийсь шурхіт і стук. Хвостек відсунув щит, яким був закритий проріз у мурі, і вигукнув:
— Бумире! Що ти там розмовляєш з розбійниками? Із скаженим звіром не говорити треба, а бити його по голові. Візьміть людей і приходьте нас обороняти… Наша справа — це ж і ваша також…
Мишко підвів очі вгору, звідки почувся голос. Лук лежав під рукою, князь схопив його, націлився, просвистіла стріла, але вгрузла в дерев'яний щит… З вежі докотився регіт, і друга стріла свиснула з прорізу, — величезна, пір'їста, — і встромилася в сіряк Мишка; той висмикнув її й з погордою відкинув геть.
— Зміїне плем'я! — кричав Хвост згори.
— Скажені пси! — лаявся Мишко.
— Отруйні зміюки!..
— Гад огидний!
— Стерво й падлюччя!..
Такими гомеричними виразами обмінювались обидва табори.
— Бумире! — гукав Хвостек хрипким голосом. — Їдь додому, склич своїх… не дай нам загинути, бо й вас ця підла чернь усіх до одного винищить!
І прибулий повернув коня. Мишко пильним поглядом дивився на нього.
— Ви слухайте поради або Хвостка, або моєї, — сказав він. — Вибирайте ту, яка вам здається кращою. Ваша воля. Ми дотримаємо свого слова, даю священну клятву.
Говорячи, він вхопив жменю землі й підніс її вгору.