А селянин каже:
— Ой, якби в нас був хоч один пес!
— А то чому? — спитав пан.
— Ведмеді бояться собачого гавкання. Чому ви, пане, не взяли із собою пса? Можете загинути ні за що у ведмедячих лапах.
Пан ледве сопів. А потім порадив:
— Ти, чоловіче, сам загавкай.
— Я не можу, пане. У мене голосу нема. Треба тоненького, такого, як у вас.
Пан трохи подумав і спробував:
— Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!
— От добре. Як будете, паночку, отак гавкати до самого ранку, то ведмідь і близько не підступить.
— Гав-гав-гав! Гав-гав-гав! — не вгавав панисько.
Селянин заснув, а панисько так захрип, що вже шавкотів. Коли зійшло сонечко, бідняк прокинувся й питає:
— Чого це ви шавкаєте?
— Та я захрип, бо на ведмедя гавкав.
— На котрого?
— Та на того, що в корчах.
— Ходім та й подивимося на нашого ведмедя…
Зайшли у кущі, а там — старий пнисько. Пан обійшов пня і спересердя плюнув.
— Ну, що маю казати про вас? — посміхнувся селянин.
Панисько ударив коней батогом, і за його возом тільки закурилося.
А бідняк реготав.
Як пан по-німецькому балакав
Одна вдова, проста жінка, та оддала дочку за поганенького панка. От раз той зять і поїхав до тещі в гості. Та й каже він своему наймитові:
— Я балакатиму до тещі по-ненашому. А як вона спитає в тебе, чого я так балакаю, так ти скажи, що я вже забув по-своєму балакати, а тільки по-німецькому вмію. А як я що скажу по-німецькому, так ти їй по-нашому переказуй.
Той каже:
— Добре!
От приїхали. Теща така рада, що зять приїхав, вітається до його, а він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Так вона злякалася та й питає парубка:
— Що це панові таке сталося, що речі йому одібрало?
А парубок каже:
— Та то він уже забув по-своєму балакати, а навчився по-німецькому.
От теща почала про дочку розпитувати та про онуків, він усе:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Та їй аж страшно його стало. От тоді питає вона в зятя:
— Може, вже обідати будете?
А він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит каже:
— То він каже, що не хоче обідати.
Пан сердиться, що наймит так каже, та аж кричить: вухри-мохри, бо їсти здорово хоче. А наймит:
– Ідіть, — каже, — паніматко, од його, а то бачите, аж сердиться, що ви з обідом докучаєте.
Теща з наймитом пообідали, а пан зостався, не ївши. От увечері знов теща питає зятя:
— Може, вже вечерятимем?
А він:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
Наймит каже:
— Не хоче вечеряти, каже, щоб дали тільки шматок хліба та кружку води.
Так теща дала йому шматок хліба та кружку води, а сама повечеряла з наймитом. Зять уже так сердиться на наймита, а таки не хоче по-своєму балакати.
От уранці лагодиться вже він їхати.
Теща й того й сього несе на віз дочці та онукам на гостинець. А він радий, що такого багато, та:
— Вухри-мохри! Вухри-мохри!
А наймит:
— Не несіть нічого! Пан не хоче брати, каже, щоб забирали геть.
Так теща й позабирала усе назад.
От, як виїхали за слободу, пан як узяв наймита лаяти і каже:
— Я через тебе голодний сидів і додому нічого не везу. Коли так, чого ж я сюди й приїздив?
А наймит каже:
— А хіба ж я знаю по-німецькому? Я ж думав, що я як слід переказую.
Як святі сметану їли
В одного пана був наймит Іван. Попи, як звичайно, наймитів годували погано. Хліб давали завжди черствий.
Якось увечері один багатий привіз дитину хрестити. Тут Іван подивився, де служанка хліб поклала, що привіз цей багатий, хлібину забрав, у свою конурку заніс та й думає:
«Що я за дурний — тільки один хліб їм? Стій! Подамся за сметаною в підвал».
Прислуга замріялась у хаті, Іван за хлібину і спускається у підвал. Сів біля сметани і їсть. Але в темряві накапав на землю сметаною. На ранок матушка одкриває підвал і бачить, що хтось сметану поїв. Матушка і починає попу жалітись:
— У нас Іван шкодить.
Піп зазиває Івана і каже:
– Іване, що ж ти починаєш шкодити?
Іван і каже:
— Я ніколи, батюшко, не шкодив, а тепер чого б я став шкодити.
Піп і каже:
— Ну що ж там — святі були?
— А хтозна, — каже Іван, — може, й святі.
На другий день Іван теж так зробив. Тільки взяв перед тим церковний ключ і макітру сметани та й пішов до церкви. Приходить до церкви, відкриває і починає губи святим у церкві сметаною мазати. Понамазував усім по одному разу, а Миколаєві-угоднику, так як він старший за всіх, намазав і бороду. Закрив церкву і пішов.