На ранок матушка спустилась у підвал, а там макітри зовсім немає. Вона до попа:
– Іван знов краде, заніс навіть макітру.
Закликає піп Івана:
– Іване, це ти наробив?
Іван каже:
— Ні.
Піп знову:
— Чого ні, що ж там, хіба святі були?
Іван каже:
— Авжеж, святі.
А попові треба було до утрені йти. Сторож, як звичайно, задзвонив. Піп заходить у церкву, глядь — усі святі в сметані.
Закриває піп церкву і каже сторожеві:
— Не дзвони, тут не в тім діло.
Прибігає додому і каже матушці:
— Погані справи: святі сметану поїли.
І от піп з матушкою й Іваном ідуть до церкви. Матушка говорить:
— Стій, Іване! Бери батіг.
Іван бере, доходять вони до церкви, одкриває піп церкву. Зайшли. Матушка й каже:
— Бий усіх святих по одному разу, а Миколая-угодника двічі. Це він направив їх.
Іван шмагає всіх святих по разу, а Миколаю-угоднику три рази одписав.
Пішли додому.
На другу ніч Іван узяв ключ од церкви, обережно одкрив її, усіх святих познімав і поховав на горище. Піп на ранок прокидається (якраз був празник), заходить у церкву — ні одного святого немає. Піп злякався: «Що таке? Святі втекли з церкви».
Прибігає додому і кричить:
– Іване, ти не бачив?
— Що? — каже Іван.
— Та святі пішли з церкви.
— Бачив, — каже Іван. — Вони зайшли в двір, хотіли вас бачить, але ви спите, то й не стали будить, обілились та й пішли.
Піп зразу вискакує на вулицю, аж іде жінка по воду.
— Слухай, ти не бачила?
— Бачила! Ось вони за гірку пішли, — говорить жінка.
А за гору йшли селяни ділить землю, так що жінка не знала, про кого піп питає. Піп ускакує в двір і кричить:
– Іване, сідай верхи, скоріш доганяй святих; що хочуть, дам, аби вернулись!
Іван сідає на коня і іде на бугор. Заїхав Іван на бугор, бачить, там зібрались селяни, щоб ділити землю. Посидів Іван з ними, покурив і іде назад.
— Ну що? — питає піп.
— Та вони, батюшко, обіжаються. Сказали так: «Не будем вертатися, поки піп не заплатить за кожного по три карбованці, а за Миколая-угодника шість карбованців, та ще й четверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть, тільки вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде совісно.
Піп і каже:
— Гаразд! Поганяй скоріш і скажи, що все буде зроблено, тільки хай вертаються.
Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, вернувся й каже:
— Сказали: вернемося, тільки вночі. Хай готує горілку і закуску серед двору.
Піп усе наготував. Приготував і гроші, дожидається. Матушка поставила макітру вареників. Ждуть… Уже північ, а святих нема й нема. Піп і говорить:
– Іване, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть.
І піп захропів.
Іван із сторожем повечеряли варениками із сметаною, забрали святих з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві, а самі лягли відпочити.
Піп прокинувся, схопився:
«Що таке, Іван мене не будить?»
Дивиться, що Іван спить, а вареники з'їдені, і будить Івана:
– Іване, Іване, вставай!
Іван прокидається. Піп питає:
— Де ж святі?
— Еге, вони вже були тут, попили, поїли і мене почастували та пішли в церкву.
— А чого ж ти мене не збудив?
— Я хотів будити, а Миколай-угодник і каже: «Не буди батюшку, тільки кріпко заснув — буде обіжатись».
Як селянин попа провчив
Було се за старих часів.
Везе раз один дядько попа кудись, а кобильчина у того дядька худа-худюча, нещасна, тільки кістки та шкура — сказано, бідняк. Ну, а піп гладкий, товстий, так пудів вісім — одним словом, піп, як і всі попи, що на людських хлібах вигодовувались.
Ну, їдуть, але треба під'їжджати на велику гору, а тут ще грязько після дощу, важко кобильчині під гору вилізти. Дядько зліз з воза, ну, а піп, сказано, як піп — ледачий, не хоче злізти під гору.
Сидить так восьмипудова туша в рясі, а коняка з усіх сил моцюється, аж стогне, бідолашна, і ніяк на ту гору не видряпається з возом…
Аж їде навпроти другий селянин — молодий та кріпкий. Зразу догадався, в чому тут справа. Зупинивсь, зняв люшню та до того дядька, що попа везе:
— А, сякий-такий, попався мені тепер?! А пам'ятаєш, як я віз попа, а ти мого попа почав люшнею бити? Тепер же я тобі віддячу тим же!..
Та з тими словами до попа, що розлігся на возі, та люшнею попа, та люшнею по спині, та по товстому животі, та ще й приговорює:
— А то знай, як мого попа бити, а то знай, як мого попа бити!
А піп бачить, що непереливки, так як завиє з болю, та з воза, та драла пішечки під гору — в одну мить на гору вибіг.