А як дядько вже виїхав на гору, то піп і каже йому: — Бачиш, Степане, який ти дурний. І нащо було тобі того попа зачіпати? А тепер тобі добре, як твого попа б'ють?
А дядько тільки усміхнувся.
Як солдат із зуба борони юшку варив
Один солдат та стояв на постої у дуже скупої баби. Трудненько доводилося солдатикові добувати собі кожен окраєць хліба, а що вже про варену страву, то він і забув, яка вона на смак. Занудився він зовсім на тих бабиних сухарях з водою і почав крутити головою, що б таке вигадати, щоб і себе вдовольнити, і баби не прогнівити? Солдатики хитрі на всякі видумки, бо голод — не тітка. Знайшов він старого заіржавленого зуба від колишньої борони, приніс до хати та почав стругати та мити, щоб баба бачила, та все з примовою: «Оце буде юшка, так юшка! І курятини не треба! Дозвольте, бабко, горня і води!»
Баба, зацікавлена, дала горня і, наливши зуб від борони водою, приставила до жару.
Кипить, аж весело дивитись! А солдат все пробує та хвалить:
— От буде юшка, так юшка! Дозвольте, бабко, дрібок солі!
Дала баба дрібок солі. Згодом солдат просить ще й пшона трохи.
Дала баба пшона, бо то ж цікава штука, яка то юшка вийде з боронячого зуба!
Згодом просить солдат кілька картоплинок… і цибулю.
Дала баба і те.
— От коли б, бабусенько, ще й сала шматочок!
Дала баба і сала, бо то ж дуже цікава і нечувана штука — юшка з боронячого зуба!
А коли вже зуб добре уварився, що вже пшоно і цибуля розкипіли, то солдатик вийняв його з горнятка і, сказавши, що він ще не на один раз згодиться, поклав обережно на полицю. А юшка була нічого собі і така на смак, неначе й не із зуба від борони варена!
Як солдат царя обдурив
Це було тоді, коли в солдатах служили по 25 років. Один солдат прослужив 25 років в армії, і не довелося йому побачити царя. І він рішив, що б там не було, побачити царя і пішов прямо до царського палацу. Вартові, що стояли там, не пропускають його, але він свариться і все ж намагається пройти до царя.
В цей час цар гуляв у вільному одязі по дворі, і побачивши, що якийсь солдат з вартовим сперечається, наказав:
— Пустіть його в двір! — Потім запитав солдата: — Чого ти хочеш?
— Нічого я не хочу, — відповів солдат. — Лише побачити царя.
Цар сказав, що зараз вийде, і пішов переодягатись у царську одежу, а коли вийшов, запитав солдата:
— Чого ти хочеш, служивий?
Солдат йому відповів:
— Служив я двадцять п'ять років і не бачив вас.
— Так, — промовив цар, — то чим би я тебе нагородив? Може, тобі щось подарувати за твою службу?..
— Ні! Нічого не хочу. Якщо царська ласка, подаруйте мені стару кульбаку від сідла.
— Що ж ти з нею робити будеш? — здивувався цар. — Краще я тобі дам нове сідло.
— Ні, нічого не хочу, дайте лише мені стару кульбаку, — прохає солдат.
Цар засміявся і сказав своєму слузі:
— Біжи, знайди де-небудь і видай цьому служивому стару кульбаку.
— Коли ви вже даруєте мені цю кульбаку, то дайте мені і документ такий, що це саме ви мені її подарували.
Цар швидко написав, що дійсно стара кульбака подарована ним цьому служивому, геть печатку царську поставив.
Подякував солдат цареві і пішов. А як вийшов у поле, закинув стару кульбаку у бур'ян, а документ заховав глибше в кишеню і пішов у той край, де був великий маєток одного графа під назвою Стара Кульбака.
З цим царським документом солдат вигнав графа з маєтку і зостався там жити.
Небагато часу пройшло, як граф писав цареві:
«Ваше великое превосходительство! Что я вам сделал, чем провинился перед вами? Я остался без хозяйства, а вы им наградили солдата».
Цар зрозумів, що солдат його обдурив, що видав документ не на стару кульбаку від сідла, а на маєток графа під такою назвою.
Довго думав цар і вирішив таке: зібрати великий бал, запросити на нього своїх гостей і цього хитрого солдата, і тут відібрати в нього документ, і повернути маєток графові.
Встановили порядок проведення балу такий: хто п'є до кого чарку, той мусить ударити ложкою його, а коли кому прийдеться пити і бити царя по лобі, той мусив уже прощатися з своїми маєтками.
Слуги розсадили за столом так, щоб солдатові пришилося пити до царя, і це значило — позбутися своїх маєтків. Солдат пустився на хитрощі. Став розповідати всім присутнім одну пригоду, яка нібито була в його житі:
— Одного разу я їхав з батьком до млина, але на дорозі мені трапилась калюжа, через яку не можна ніяк переїхати, а коли переїжджати, то треба позбутися коней. Коли об'їхати цю калюжу, то треба набавити дороги в два рази більше. Ну, що мені було краще зробити? Чи їхати через калюжу і занапастити коні, чи об'їхати калюжу в два рази дальше? — запитав солдат.