Заперечити було нічого: Барнаскі мав справжнісінький талант наповнювати медійний простір. Усі вже говорили про книжку, й що більше було балачок, то дужче підігрівав він їх рекламною кампанією. «Справа Гаррі Квеберта», книжка на мільйон доларів — так її подавали у пресі. І я втямив, що запропоновану мені астрономічну суму, через яку галасувала преса, було насправді вкладено у рекламу: замість витрачати ці гроші на різні акції з просування та афіші, він за їхньою допомогою розпалював загальну цікавість. Утім, коли я спитав про це, він не став заперечувати,ьа виклав свою теорію: на його думку, поширення інтернету й соціальних мереж геть змінило правила торгівлі.
— Уявіть собі, Маркусе, скільки коштує один рекламний щит у нью-йоркському метро. Цілий маєток. Люди платять грубі гроші за рекламу, а термін її життя обмежений, і побачить її мало хто, бо ж потрібно, щоб люди опинилися в Нью-Йорку, сіли в метро на конкретній станції, на конкретній лінії, у визначений час. А тепер достатньо тільки якось викликати зацікавленість, здійняти галас, buzz[15], щоб про вас заговорили, а потім можна цілком покластися на людей, які розкажуть про вас у соціальних мережах, і ви здобудете безмежний і безоплатний рекламний простір. Самі того не підозрюючи, люди у всьому світі забезпечують вам рекламу світового масштабу. Хіба не чудово? Користувачі фейсбуку — ті ж таки люди-сандвічі, тільки працюють без грошей. Ото й треба їх використовувати.
— То ви це і зробили?
— Заплативши вам мільйон доларів? Авжеж. Заплатіть людині за книжку стільки, скільки платять гравцям НБА чи НХЛ, і можете не сумніватися, що про неї заговорять усі.
В Нью-Йорку, в офісі «Шміда і Гансона», напруга сягнула краю. На видання і просування книжки кинули цілісінькі орди співробітників. Мені надіслали через «Федекс» пристрій для конференц-зв’язку, що давав змогу простісінько з готельного номеру брати участь у різних нарадах на Мангеттені. Наради з маркетологами, які опікувалися рекламою книжки, з художниками, які працювали над обкладинкою, з правниками, які вивчали всі правові аспекти видання, і нарешті — з групою літературних негрів, яких Барнаскі кидав на допомогу декотрим славетним писакам і яких щосили намагався нав’язати мені.
Телефонна нарада номер 2. З «літературними неграми».
— Книгу потрібно завершити протягом наступних трьох тижнів, Маркусе, — вже вкотре товк Барнаскі. — Потім у нас десять днів на коректуру і тиждень на друк. Тобто до середини вересня ми закидаємо цими книжками всю Америку. Встигнете?
— Так, Рою.
— Якщо треба, ми вмить примчимо, — заволав із кабінету начальник «літературних негрів» Френсіс Ланкастер. — Сядемо на перший літак до Конкорда і наступного ж дня почнемо вам допомагати.
До мене долинув галас решти «негрів» — авжеж, завтра вони примчать, і все буде чудово!
— Усе буде чудово, коли ви дасте мені спокійно працювати, — відказав я. — З книжкою й сам упораюся.
— Але вони дуже вправні, — наполягав Барнаскі. — Ви не помітите різниці.
— Так, ви й не помітите! — повторив Френсіс. — Бач, ви хочете самі працювати, а як, боронь боже, не встигнете?
— Не турбуйтеся, ще й як устигну.
Нарада номер 4. З маркетологами.
— Пане Ґольдмане, — сказала мені Сандра з групи маркетингу, — нам потрібні фото: ви в процесі роботи, спільний знімок із Гаррі та світлина Аврори. А ще ваші нотатки про те, як ви писали книжку.
— Еге ж, усі ваші нотатки! — уточнив Барнаскі.
— Гаразд… ну добре… а нащо? — запитав я.
— Ми хочемо видати книжку про книжку, — пояснила Сандра. — Як ото бортовий журнал, з великою кількістю ілюстрацій. Це матиме шалений успіх, бо всі, хто купить вашу книжку, захочуть мати і її щоденник, і — навпаки. Ось побачите.
Я зітхнув.
— Вам не здається, що у мене є важливіші справи, ніж писати книжку про ще незакінчену книжку?
— Незакінчену? — істерично верескнув Барнаскі. — Негайно посилаю до вас «негрів»!
— Не треба мені ваших «негрів»! Дайте мені спокійно дописати!
Телефонна нарада номер 6. З «літературними неграми».
— Ми написали, що Калеб плакав, ховаючи Нолу, — сказав мені Френсіс Ланкастер.
— Як це — ми написали?
— Отак. Він ховає дівчинку і плаче. Сльози крапають у могилу. Там з’являється мокра пляма. Дуже красиво, самі побачите.