— Та матері ж вашій!.. Хіба я просив вас писати красиву сцену про Калеба, який ховає Нолу?
— Ох, ні… Але пан Барнаскі доручив…
— Барнаскі? Гало, Рою. Ви тут? Гало! Гало!
— Е-е… тут я, Маркусе…
— Що це за вибрики?
— Не хвилюйтеся, Маркусе, я не хочу ризикувати: а що як ви не закінчите вчасно? Ото я і попросив їх забігти трохи вперед, про всяк випадок… Підстрахувався, та й годі. Якщо вам не сподобається їхній текст, ми його не використаємо. Уявіть, як ви не напишете вчасно! То буде наше рятівне коло!
Телефонна нарада номер 10. З правниками.
— Добридень, пане Ґольдмане, це Річардсон з правового відділу. Ми все уважно вивчили, відповідь позитивна: ви можете називати в книжці імена реальних людей — Стерна, Пратта, Калеба. Все, про що ви пишете, є у прокурорському висновку, а його передрукували газети. Чудова відмовка, ми нічим не ризикуємо. Немає ні домислів, ні образи честі, самі лише факти.
— Вони кажуть, що ви можете додати сексуальних сцен та оргій у вигляді марень чи снів, — долучився до розмови Барнаскі. — Так, Річардсоне?
— Правильно. Втім, я вже казав про це. Ваш герой може бачити вві сні, що він має статеві стосунки, це дає змогу додати в книжку сексу, не ризикуючи, що вас потягнуть до суду.
— Авжеж, побільше сексу, Маркусе, — підтакнув Барнаскі. — Френсіс днями казав мені, що ваша книжка написана прекрасно, та їй, на жаль, бракує перцю. Нолі було тоді п’ятнадцять, а Квебертові тридцять із гаком! Додайте гостренького! Підкиньте жару! Caliente[16], як кажуть у Мексиці.
— Рою, ви сказилися! — заволав я.
— Ох, Маркусе, ви все псуєте, — зітхнув Барнаскі. — Кому цікаві історії про неціловану?
Телефонна нарада номер 12. З Роєм Барнаскі.
— Гало, Рой?
— Який іще Рой?
— Мамо?
— Маркі?
— Мамо?
— Маркі, це ти? Хто такий Рой?
— Ох, я помилився номером.
— Помилився номером? Він телефонує матінці, каже «ох» і «я помилився номером».
— Мамо, я не те хотів сказати. Просто мені треба було подзвонити Роєві Барнаскі, та випадково набрав не той номер. Я зараз нічого не тямлю.
— Він телефонує матері, бо нічого не тямить… Іще краще. Пускаєш його на світ, а натомість що маєш? Нічогісінько.
— Вибач, мамо. Поцілуй від мене тата. Я згодом зателефоную.
— Зажди!
— Що?
— То в тебе і хвильки не знайдеться для твоєї сердешної матінки? Твоя матінка, що зробила з тебе такого красеня і великого письменника, не заслужила, щоб ти вділив їй кілька секунд свого часу? Пам’ятаєш, був такий хлопчина, Джеремі Джонсон?
— Джеремі? Авжеж, ми разом навчалися в школі. А чому ти питаєш?
— У нього померла мати. Пам’ятаєш? Як думаєш, чи хотілось би йому взяти слухавку і зателефонувати матері, яка зараз на небі, з янголами? Але на небі немає телефону, Маркі, а ось у Ньюарку він є! Намагайся деколи згадувати про це.
— Джеремі Джонсон? Та де! Його мати не померла! Це він так усім казав, бо в неї був такий темний пух на щоках, наче борода, і всі хлопці кепкували з нього. Ото він і казав, що мати померла, а та жінка — його нянька.
— Що? Ота бородата нянька у Джонсонів — то була його мати?
— Авжеж, мамо.
Я почув, як мати завовтузилася і почала гукати батька. «Нельсоне, ану мерщій сюди! Тут така новина, ти повинен це знати: ота бородата жінка в Джонсонів і є мати! Як це — ти знав? А чому ж мені не сказав нічого?»
— Мамо, все, я роз’єднуюсь. У мене телефонна зустріч.
— Що це таке — телефонна зустріч?
— Це коли зустрічаються і говорять у телефон.
— А чому ми ніколи так не зустрічаємося?
— Телефонна зустріч — це з приводу роботи, мамо.
— А хто цей Рой, синку? Це отой голий чоловік, який ховався у тебе в номері? Ти можеш мені все сказати, я готова вислухати. Навіщо ти зустрічаєшся у телефоні з тим брудним чолов’ягою?
— Рой — це мій видавець, мамо. Ти ж його знаєш, бачила в Нью-Йорку.
— Знаєш, Маркі, я говорила про твої сексуальні проблеми з рабином. Він каже, що…
— Годі, мамо. Я роз’єднуюся. Поцілуй тата.
Телефонна нарада номер 13. З художниками.
Щоб підібрати обкладинку для моєї книжки, влаштували мозковий штурм.
— Може, подати ваше фото? — запропонував Стівен, завідувач відділом.
— Чи Нолине? — поспитав іще хтось.
— А Калеб не підійде? — буркнув третій художник собі під носа.