— Логічно. Хоча це все одно здається марнотратством… З Чарлі можна було би провертати такі речі…
— Я вже казав вам: нічого не вийшло б. Цей хлопець чистий клоун.
— Гадаю, ви маєте рацію. Краще вже вирішити проблему раз і назавжди.
— Отже, ми порозумілися. А тепер дозвольте оголосити, що засідання Комітету з відкликання Патриція закрите. І ніколи не відкривалося.
Правитель Ветерані мав звичку прокидатись так рано, що часу, який він витрачав на сон, іншим ледь вистачило б на зміну костюма.
Він любив годину одразу перед зимовим світанком. Зазвичай у цей час була імла, що дозволяло не бачити міста і не чути жодного звуку, крім випадкового короткого зойку.
Але цього ранку спокій було порушено лементом просто біля палацової брами.
— Тон-барабом!
Патрицій підійшов до вікна.
— Гарапох!
Ветерані повернувся до столу й дзвінком викликав свого помічника Тулумбаса, якого було негайно відряджено на мури з метою з’ясування ситуації.
— Це жебрак, знаний як Старий Тхір Рон, ваша високосте, — доповідав Тулумбас п’ятьма хвилинами пізніше. — Продає… ось це.
«Ось це» він тримав двома пальцями за самісінький краєчок, ніби побоюючись, що воно ось-ось вибухне.
Правитель взяв «це» і пробіг очима. Потім проглянув ще раз.
— Ну-ну, — сказав він. — «Час Анк-Морпорку». Ще хтось, крім вас, його купував?
— Чимало хто, ваша високосте. Люди, що йдуть з нічної зміни, ранні торгівці й таке інше.
— Я не бачу тут жодної згадки про Тон-барабом чи Гарапоха.
— Так точно, ваша високосте.
— Чудеса, — Правитель знову зазирнув у газету. — Гм-м-м. Будь ласка, змініть мій графік на сьогодні. Я зустрінусь із представниками Гільдії глашатаїв о дев’ятій ранку, а з Гільдією граверів — о десятій.
— Вони не звертались до мене щодо зустрічі з вами, ваша високосте.
— Звернуться, — сказав Ветерані. — Коли вони побачать це, звернуться неодмінно. Ну-ну… Тут написано, що в п’яній бійці постраждали п’ятдесят шість осіб.
— Це мала бути велика бійка, ваша високосте.
— Значить, так воно й було, Тулумбасе, — сказав Патрицій. — Це ж надруковано. О, до речі, надішліть повідомлення панові де Ворду. Я зустрінусь із ним о дев’ятій тридцять.
Він знову опустив погляд до аркуша, вкритого сірими літерами.
— І, будь ласка, пустіть чутку, що я не хотів би, аби з паном де Вордом щось трапилось.
Тулумбас, що зазвичай розумів свого господаря з півслова, завагався.
— Ваша високосте, ви маєте на увазі, що з паном де Вордом нічого не повинно трапитись, чи що з паном де Вордом нічого не повинно трапитись?
— Ви мені підморгнули, Тулумбасе?
— Ні, ваша високосте!
— Тулумбасе, я глибоко переконаний, що кожен громадянин Анк-Морпорку має цілковите право безперешкодно пересуватися вулицями міста.
— О боги, справді?
— Абсолютно.
— Але я гадав, що ви категорично проти використання набірного шрифту, ваша високосте. Ви говорили, що це зробило б друк надто дешевим, і…
— Магог! — закричав продавець газет під брамою.
— Чи вагаєтесь ви, Тулумбасе, перед цим новим вражаючим тисячоліттям, що лежить перед нами? Чи, навпаки, готові простягти майбутньому руку?
— Не знаю, ваша високосте. Дрес-код передбачено?
Коли Вільям поквапився до сніданку, решта пожильців уже були за столом. Він мусив квапитись, бо пані Секретова мала Власну Думку щодо тих, хто спізнювався до їжі.
Пані Секретова, власниця «Апартаментів для пристойних осіб», була тим, чим безуспішно намагалася стати Сахариса. Вона була не просто поважною — вона була Поважною; це були її стиль, релігія та хобі одночасно. Особлив полюбляла вона поважних громадян, що були Охайні та Пристойні; вона вимовляла це словосполучення так, ніби одне було можливо без іншого. Своїм пристойним пожильцям вона надавала пристойні ліжка й готувала дешеві, але пристойні страви.
Ці пожильці (коли не рахувати Вільяма) здебільшого мали середній вік, не мали сімей і були категорично непитущими. Як правило, це були крамарі середньої руки, голені до червоного власники важких черевиків. За обідом вони старанно намагалися виявляти один до одного незграбну ввічливість.
На диво (принаймні, на диво для Вільяма, котрий досить давно розкусив подібний тип людей), пані Секретова нічого не мала проти гномів або тролів. Принаймні, охайних та пристойних. Пристойність для пані Секретової була незмірно важливішою за расові відмінності.