— Я вже чортик дорослий, — думає, — дам собі раду і тут.
Йшов лісом зубр Суддя. Поважно ступав, щипав літню травичку. Аж раптом помітив смолу на траві.
— Дивно, — подумав, — звідки це тут смола?
Пішов по слідам і побачив, що під деревом сидить чортеня.
Воно було невеличке, чорне — чорне, все у смолі та болоті, з довгим хвостом, який ніколи не мав спокою і завжди крутився. Мало воно ріжки та ніжки. І смерділо так, що аж дихати не було чим біля нього.
— Ти хто? — спитав зубр.
— Я — чорт!
— Що ти робиш у нашому лісі?
— Те, що й усі чорти! — зареготів Чортик. — Пасуся! І він почав кривлятися, вдавати з себе зубра: став на чотири лапи і почав траву щипати. А потім знову розреготався.
Образився зубр, розізлився:
— Ти не кривляйся, а то я тобі копитом зараз як дам! На все життя запам'ятаєш!
— От і не даси! От і не даси! Не доженеш! — почав дражнитися чортик.
— Іди геть! Забирайся в своє Пекло! Що б духу тут твого не було! — розгнівався зубр. — Я в цьому лісі головний суддя! Скажу — і тебе заарештують! Не можна так поводитися, як ти! Припини!
— Не боюся я нікого, ні старого, ні малого! — приспівував Чортик і далі кривлявся.
Пішов зубр розлючений. Зібрав раду. Розповів звірям, що об'явився у лісі чорт.
— Треба його зловити, — каже, — поки лиха не накоїв.
Усі погодилися. Почали ловити. Але ж чорт такий вертлявий, що його ніхто зловити не може. Хвостом своїм як закрутить навколо себе, аж пилюка здіймається і нічого не видно. А коли розвіється, то і сліду від чортика не залишається. Так і прозвали його Крутихвостом.
Як настала ніч, то почав він ганяти по лісу, верещав, по дуплах і норах чужих без дозволу заглядав, кривлявся з кожного, кого бачив. Ніхто не спав: не міг через чортячі пустощі.
На ранок, як встало сонце і чортик перестав добре бачити, лисенятко Юстик його вислідив, а кабан Дай, який служив в лісовій варті, скрутив, зв'язав, взявся за хвоста і до зубра притягнув.
— От ми і знову зустрілися! — зубр Суддя нахмурив брови і заскреготав зубами. — Будемо судити тебе! За образу!
Знову зібралася лісова рада. Заслухали усіх, кого він образив, та й стали радитися, як чорта покарати.
— Не треба мене судити! — каже чортик. — Я ж ваших порядків не знаю! У нас, у пеклі, всі так поводяться. Мене так Дідько навчив. Що більше збитків, то краще в пеклі! Ви що, не знаєте? Я б у пекло повернувся, але туди до 7 липня наступного року дорога зачинена!
— Справді, — каже змія Фарма, — як ми можемо судити, якщо його так виховали? Краще давайте навчимо, як треба поводитися.
— Ні, його треба покарати: він поганий! — переконував Суддя. — І вигнати з нашого лісу!
Довго радилися звірі. Але вирішили, що зубр не може судити у цій справі, бо розум його затьмарений образою, і він хоче помститися. А суд повинен бути справедливий і неупереджений.
Призначили чортеняті вихователя — цапа Бодая: дуже вони вже були схожі. Подумали: своїх дітей він не має, то ж дамо йому чортика, аби не скучав. А з чортика слово взяли: цапа слухатися і робити те, що він скаже.
Цап Бодай жив сам. У горах. Дружини він не мав. Дітей не мав. Друзів теж не мав. Розмовляти не любив. Якщо щось комусь і говорив, то лише один раз. Ніколи не повторював. Він був сильний, суворий і впертий.
Повів цап Бодай Крутихвоста додому.
— Перше, що треба — це викупатися. — каже цап. — Брудний ти і смердиш. Може, у вас там у пеклі це добре, так смердіти, а у нас в лісі так не годиться.
— Не буду я митися! Я ж зроду не купався у воді. Тільки в смолі мені можна! Такий у нас звичай! — почав відбиватися ногами чорт.
Але цап не зважав, кинув Крутихвоста у гірський потік і почав його гіляками смерековими щосили бити. І свистів чорт, і пищав, і благав відпустити, але той своє робив: бив і бив. Смола розмокала і почала потроху від шерсті відставати. Виліз Чортик з води: ні живий, ні мертвий. Побитий і мокрий.
Взяв Бодай гребня ялівцевого, почав шерсть Крутихвостику вичісувати. А той кричить:
— Не можна мене розчісувати! Я ж чорт! Чорти не чешуться. Їм не можна!
Нічого не відповів Бодай, тільки перегнув чортика через коліно, намотав хвоста собі на лапу і далі чеше. Чесав, аж поки на гребінці всі зубчики не зламалися.
От і вечір вже настав.
Поставив Цап миску, налив молока свіжого.
— На, Крутихвосте, пий! — підсунув йому миску.
— Ні, не буду! Де це ти таке бачив, що б чорти молоко пили? Чорти молоко не п'ють! Чорти кров людську п'ють і нерви їдять.