Нічого не сказав Бодай, сам усе молоко випив і ліг спати. Чорта, що б не втік, зв'язав і поруч поклав.
Не зручно Крутихвосту спати. Звик він спати у болоті, що б смерділо смолою гарячою. А на травичці чистій ніяк не засне.
Вдосвіта встав, збудив Бодая і каже:
— Відпусти мене, змилуйся, я тобі золота принесу!
Нічого не відповів Бодай — встав і вмивається. А Крутихвіст знову:
— Відпусти! Я попрошу, і Дідько тебе царем зробить поміж звірів!
Мовчить цап. Узяв торбу полотняну і на Чортика натягнув.
— Ой! Що ти робиш?! Не треба, не вбивай мене! — злякався чортяка.
— Не бійся! Це я для того, що б тебе сонце не засліпило, що б ти очі не пошкодив. — Закинув торбу за плечі і в долину пішов.
— Куди це ти мене несеш? — питає той з торби.
— Ми йдемо до школи. Будеш учитися!
Хотів було чортик нагадати, що чорти не вчаться, але промовчав. А що казати, як Бодай такий впертий! Йому що кажи, що не кажи. Все одно як сам схоче, так і зробить. Впертий! То чого ж марно сили витрачати?
Біля лісової школи Бодай торбу відкрив і Крутихвоста витягнув. Розв'язав і наказує:
— Йди до школи і слухай уважно вчителів. Чужого не бери, не обзивайся, не бийся, не гасай! Зрозумів?
— Зрозумів! — чортик був дуже радий, що його розв'язали.
Прийшов Крутихвіст до класу, обдивився:
— Я — Крутихвіст — каже. І в мене крутий хвіст. Я ось що можу! Він закрутив своїм хвостом навколо себе. Вмить здійнялася пилюка. Така, що аж сонця видно не стало.
Цікаво стало звіряткам, і вони, хто хвости мав, теж так почали пробувати. Але ні в кого так, як у Крутихвоста, не виходило.
— Я ще можу в кого завгодно вселятися! — Він подивився на слоника Дзвоника, вдарив копитом, закрутив хвостиком — і слоник став на вуха.
— Ого! Нічого собі! Такого ще Дзвоник ніколи не виробляв! — дивувалися звірі.
Чортик відвів очі, і слоник знову зробився таким, як був.
— Що це було зі мною?
— Я вмію збитки робити! — І вмить чортенятко з'їло усю крейду, погризло усі олівці і запило все фарбами.
Весело всім стало, цікаво. Просять Крутихвостика учні:
— Навчи і нас так робити!
— Навчу! Слухай мене — і Пекло не мине! Хочеш жити — вмій крутитися!
Почали учні ганяти, а чортик їх підмовляв: ще, ще!! Так, так!!
— А я вас ще поганих слів навчу! — заводив чорт.
Аж тут прийшов директор школи ворон Карк.
— Пр-р-рипинити! — голосно каркнув він.
Всі зупинилися, бо знали, що Карк тут головний. За батька і за матір. Згадали одразу про правила поведінки у школі. Але пізно. Вже збитків накоїли.
Подивився Карк на все, зітхнув, головою покачав. Викликав цапа Бодая і жаліється:
— Я про Вашого… — хотів Карк сказати «сина», але згадав, що то не син. — Якщо так далі буде, то ні школи, ні учнів не залишиться. Забирайте його зі школи або щось робіть.
Довідалися про крутихвостові вихиляси батьки, почали нарікати, що не можна чорта в школі разом з їхніми дітьми вчити. Бо той їх тільки збиткам навчить! Почали вимагати, щоб лісову раду зібрали знову і чортенятка таки вигнали. Назавжди!
Зібралася рада. Зубр Суддя радіє:
— Я ж казав! Не можна йому вірити! Він негідник! Йому місце у Пеклі!
Почали звірі гомоніти поміж собою і вирішили, що чортика треба виганяти. Тільки-но голосувати почали, як тут цап Бодай встав і на середину вийшов:
— Я попрошу уваги! — Він вдарив копитом об камінь, аж дзвін пішов.
Звірі принишкли. Ніколи не чули вони, щоб Бодай на лісовій раді виступав.
— Я прошу не виганяти Крутихвоста! Він виправиться!
— Що!? Тобі ще мало? — заревів зубр Суддя. — Чи ти хочеш, щоб він усіх наших дітей чортами поробив? У тебе дітей не має, тому ти так собі легковажиш. Ні, вигнати його!!! Чи ти може його ще на поруки візьмеш? — засміявся зубр.
— Так! Я візьму чортенятка на поруки. Ручаюся! Якщо за тиждень він не стане чемним і вихованим — я піду з цього лісу сам!
Здивувалися звірі, що цап таке каже. Ніколи ще не було такого, щоб хтось готовий був піти з лісу геть заради іншого.
— Якщо р-р-ручається, то… нічого не вдієш. Тр-р-реба віддавати на пор-р-руки. Такий закон, — каже Карк.
Зубр Суддя насміхатися став:
— Ви ще побачите! Крутихвоста все одно за тиждень виженуть. А разом з ним ще й козла впертого позбудемося!
— Сам ти козел! А я — цап! — Бодай взяв Крутихвоста за шкірку, вкинув до мішка, закинув за плечі і пішов в гори.
А звірі ще довго гомоніли, чого це старий Бодай так за малого Крутихвоста заступається.