— Вибачте мені, бабцю, що збрехав, — ледь не плакав зайчик, — більше ніколи в житті не брехатиму. Допоможіть мені знову звичайним зайцем стати!
Розчулилася стара Фарма, пожаліла Ляка. Життя його вже й так добряче провчило за ту брехню.
— Гаразд. Я тобі допоможу, але за однієї умови! Все, що в звірів випросив, вдаючи з себе хворого, їм повернеш!
— Добре-добре, обов'язково поверну! Обіцяю!
— Тоді залишайся у мене! А ти, дятле, лети до сороки Тріскоті і скажи їй, що Ляк тепер в лікарні уколи отримує.
Полетів Встроминіс до сороки і сказав їй, що Фарма наказувала. Тріскотю цікавість розібрала і вона мерщій полетіла до змії, що б першою довідатися, як це зайчику уколи роблять.
Дістала Фарма найбільшого шприца з найгострішою голкою і зайцю в стегно чисту воду коле. А Ляк пищить, від болю корчиться. Хоче їсти заєць, а Фарма не дає. «Пий, — каже, — воду, а про їжу забудь! Ти на дієті!»
Рознесла сорока звістку про зайчикове лікування всьому Чарівному лісі. «Ви навіть не уявляєте, — каже, — який здоровенний шприц та яка гострюща голка. А як він корчиться від болю… Дивитися страшно!»
Кожного дня упродовж тижня робила Фарма уколи і морила зайця голодом, який в медицині красиво зветься Дієтою. Схуд заєць, аж шкіра висить, наче порожній мішок, в якому заячі кості залишилися.
Тріскотя щодня навідувалася і її стараннями про лікування зайця весь ліс усе знав в найменших подробицях: куди сьогодні кололи, як стогнав, що казав, як кульгав Ляк після уколу. Що не бачила, то прибріхувала сорока. Звірі щиро співчували зайчику: стільки уколів ще ніхто ніколи не мав. А він молодчина, тримається!
На сьомий день Фарма підвела змореного голодом зайця і урочисто повідомила:
— Ось тепер ти здоровий! Сьогодні уколів не буде. З'їж морквину!
Побачив Ляк морквинку, зрадів, а коли на зуб поклав, здалося йому, що нічого смачнішого він ще зроду не їв. А звичайна була морквина. Правду кажуть: дієта творить чудеса!
Летить Тріскотя лісом, дзьоб не закривається:
— Ляк вилікувався! Ляк вилікувався!
Так всі взнали, що зайчик вже здоровий! Побігли зайченята Ляка з одужанням вітати, капусти йому принесли.
Подякував він Фармі за те, що старе життя йому повернула.
— Прошу-прошу! — прошипіла змія. — Ти обіцянку свою не забудь!
Пішов Ляк до звірів, які йому їжу давали, подякував, що в біді не залишили, і повернув кожному своє. З того часу живе Ляк заячим життям і більше покладається на прудкі лапи, ніж на якісь там документи.