— Не займай пса! Пантрую його Фльорентинці з Правіка.
Час дому
Рови на фундамент було викопано чітким квадратом. Його сторони відповідали чотирьом сторонам світу.
Міхал, Павел Боський і робітники зводили стіни спочатку з каменю, — це був підмурівок, — а потім — з дерев’яних балок.
Коли зімкнули склепіння погреба, почали говорити про це місце «дім», однак лише як збудували дах і ввінчали його квітами, став він домом насправді. Бо ж дім починає своє буття тоді, коли його стіни замикають собою шмат простору. Цей замкнений простір є душею дому.
Будували дім два роки. Квіти на дах причепили влітку тридцять шостого року. Перед будинком зробили собі фото на згадку.
В домі збудували підвали. В одному з них було двоє вікон, він мав стати житловим приміщенням і літньою кухнею водночас. Другий мав одне вікно — призначили його під комірчину, пральню та зберігання картоплі. Третій не мав вікон узагалі — тут був сховок — про всяк випадок. Міхал під цим третім наказав викопати ще один, четвертий погріб, малий і зимний — на лід і на невідомо що.
Перший поверх був високий, на підмурівках з каменю. Йшли на цей поверх сходами з дерев’яною балюстрадою. Було два входи. Один вів з дороги, через ґанок просто до великого передпокою, з якого можна було перейти до кімнат. Другий вхід провадив через сіни до кухні. Кухня мала велике вікно, а навпроти стояла піч із блакитного кахлю, який у Ташуві вибирала Міся. Піч оздобили мідним окуттям і вішаком. Кухня мала троє дверей: до найбільшої кімнати, під сходи та до комірчини. Перший поверх був кругом приміщень. Якщо б повідчиняти усі двері, можна було б ходити колом.
З передпокою сходи вели на другий поверх, де ще чотири кімнати чекали свого закінчення.
Над усім цим був третій поверх — горище, на яке виходили дерев’яними вузькими сходами. Горище полонило малого Ізидора, бо вікна дивилися на всі чотири сторони світу.
Ззовні дім був обшитий дошкою, викладеною, мов риб’яча луска. Це був задум старого Боського. Старий Боський звів також дах, так само красивий, як і дах дідичевого терема. Перед будинком ріс бузок. Ріс тут тоді, коли будинку ще не було. Тепер відбивався в шибках вікон. Біля бузку поставили лавку. Під бузком зупинялися люди з Правіка й дивувалися дому. Ніхто в околиці не збудував такого палацу. Також приїхав кіньми дідич Попельський і поплескав Павла Боського по спині. Павел запросив його на весілля.
У неділю Міхал поїхав за парафіяльним ксьондзом, аби освятити дім. Ксьондз став на ґанку і роздивлявся схвально.
— Гарний дім ти збудував доньці, — сказав той Міхалу.
Павел стенув плечима.
Врешті почали завозити меблі. Більшість з них зробив старий Боський, але були й такі, які привезли кіньми з Кельц. Наприклад, великий дзиґар, що ставився на підлогу, шафу й округлий дубовий стіл з точеними ніжками.
У Місі смутнішали очі, коли вона дивилася на довкілля: пласка сіра земля, вкрита сухою травою, мов на цілині. Тому Міхал накупляв для Місі саджанців. І впродовж одного дня розбив навколо дому щось таке, що колись мало стати садом: яблуні, груші, сливи і волоські горіхи. В самій середині посадив напрочуд схожі одна на одну коштели, дерева, що родять плоди, котрі спокусили Єву.
Час Папужихи
Після смерти матері та після того, як сестри вийшли заміж, а Павел одружився з Місею, Стася Боська залишилася з батьком.
Тяжко жилося зі старим Боським. Він був вічно чимось незадоволений. Часом огрівав доньку чим попало, коли вона спізнювалася з обідом. Стася ховалась тоді в смородину, присідала поміж кущами й плакала. Намагалась плакати тихенько, аби ще більше не розлютити батька.
Коли Боський дізнався від сина, що Міхал Небеський купив ґрунт під будівництво дому для доньки, то не міг заснути. Потім кілька днів вигрібав усі свої збереження і також купив землю — там само, поруч Міхалової. Постановив збудувати там дім для Стасі. Довго над цим міркував, коли сидів на даху в дідича. «Чому Міхал Небеський може збудувати дім доньці, а я, Боський, не можу? — роздумував він. — Хіба я не годен збудувати дім?»
І Боський почав будувати дім.
Він розмітив палицею на землі прямокутник, а наступного дня почав копати рівчаки для підмурка. Дідич Попельський дав йому відпустку: то була перша відпустка в житті Боського. Згодом він зносив з околиці велике та мале каміння, білі шматки вапняку, які рівно вкладав у викопані ровики. Це тривало місяць. До Боського приходив син Павел, кричав над викопаними ямами.