— Але це все одно не схоже на чари, — сказала Еск, копаючи ногою пісок.
— Якось я врятувала життя одному чоловікові, — мовила Бабуня. — Спеціальні ліки, приймати двічі на день. Це була кип’ячена вода з дещицею ягідного соку. Я сказала, що купила її у гномів. Насправді лікування здебільшого має саме такий вигляд. Більшість людей здатні перебороти більшість хвороб, якщо вірять у таку можливість. Твоя справа — просто дати їм віру.
Відьма якомога ласкавіше погладила Еск по руці.
— Ти ще трохи замала для всього цього, але коли підростеш, зрозумієш, що більшість людей дуже рідко виходять за межі власних голів. І ти теж, — коротко додала вона.
— Не розумію.
— Я дуже здивувалася б, якби ти зрозуміла, — жваво відгукнулася Бабуня. — Зате ти можеш назвати п’ять трав, корисних від сухого кашлю.
Весна розбуяла щосили. Бабуня почала брати Еск у довгі, цілоденні прогулянки до потайних ставків та до кам’яних осипів вище в горах, збирати рідкісні трави. Еск подобалося на верховинах, де сонце припікало добряче, але повітря лишалося до дрижаків холодним. Трави тут були густі й притискалися до землі. З деяких найвищих вершин вона могла бачити аж до Крайокеану, що охоплював світ; у протилежному напрямку тяглися в безкінечність високі Вівцескельні гори, оповиті вічною зимою. Вони здіймалися всю дорогу до осердя, де, за загальноприйнятою думкою, на десятимильній вершині з криги та каменю мешкали боги.
— Боги зазвичай проблем не створюють, — сказала Бабуня, коли вони споживали свій похідний обід, споглядаючи краєвиди. — Не чіпай богів, і вони не зачеплять тебе.
— А ти багатьох богів знаєш?
— Кілька разів бачила богів грози, — відповіла Бабуня. — І, звісно, Гокі.
— Гокі?
Бабуня розжувала бутерброд зі зрізаною скоринкою.
— О, це бог природи, — пояснила вона. — Іноді він являє себе в подобі дуба, або напівлюдини-напівцапа, але я зазвичай зустрічаю його у вигляді однієї суцільної неприємності. Звісно, знайти його можна лише в найглухішій гущавині лісу. Він грає на флейті. Дуже кепсько грає, якщо хочеш знати.
Еск лежала долічерева й дивилася на долину внизу; поруч, у рамках самозайнятості, патрулювали зарості тим’яну кілька міцних загартованих джмелів. Сонце пригрівало їй спину, але тут, на верховині, з серцесвітного боку скель усе ще лежали пасемка снігу.
— Розкажи мені про ті землі внизу, — ліниво попрохала вона.
Бабуня несхвально позирнула на пейзаж розмахом у десять тисяч миль.
— Звичайні інші землі, — сказала вона. — Такі ж, як тут, тільки інші.
— І там є міста і все таке?
— Чому ж ні.
— А ти коли-небудь ходила туди подивитися?
Бабуня відкинулася назад і акуратно розправила спідницю, підставивши сонцю кілька дюймів пристойного фланелету та дозволяючи теплу проникнути в її старі кістки.
— Ні, — сказала вона. — Клопотів достатньо й тут, аби ще шукати їх по Далеких Краях.
— Мені одного разу наснилося місто, — сказала Еск. — Там були сотні людей, і такий будинок з великою брамою, і це була чарівна брама...
З-за спини до неї долетів звук, немовби рвалася тканина: Бабуня заснула.
— Бабуню?
— Х-р-р?
Еск хвильку подумала.
— А зараз — саме час? — винахідливо спитала вона.
— Х-р-р.
— Ти казала, що на все свій час, і що буде час, коли ти покажеш мені справжні чари, — сказала Еск. — А зараз саме час.
— Х-р-р.
Бабуня Дощевіск розплющила очі й подивилася просто в небо; тут, на верховині, воно було темніше — швидше пурпурове, ніж голубе. «Чом би й ні?, — подумала вона. — Еск швидко вчиться. Про трави вона знає більше за мене. Коли я була в її віці й навчалася у Жмолоти Безладюк, то цілими днями тільки запозичувала, переміщувалась і передавала. Може, я аж занадто обережна з нею».
— Ну хоч трішечки, — благально промовила Еск.
Бабуня помізкувала і вирішила, що не може вигадати більше ніяких відмовок. «Ох, я ще про це пошкодую», — подумала вона, виявляючи тим самим неабиякий хист до передбачення.
— Добре, — коротко сказала вона.
— Справжнє чародійство? — спиталася Еск. — Не трави чи головознавство?
— Так, справжнє чародійство, як ти це називаєш.
— Закляття?
— Ні. Запозичення.
Обличчя Еск було самим очікуванням. Бабуні вона цієї миті здалася такою жвавою, як ніколи.
Бабуня роздивлялася розпростерті під ними долини, доки не знайшла те, що шукала: над далеким, оповитим блакитним серпанком клаптем лісу кружляв сірий орел. Його свідомість наразі перебувала у розслабленому стані. Ідеальний варіант.
Вона м’яко послала поклик, і птах почав розмотувати кола в їхньому напрямку.
— Перше, що слід запам’ятати про запозичення — це що ти маєш облаштуватися зручно й безпечно, — сказала вона. — Найкраще, в ліжку.
— Але що таке запозичення?
— Ляж і візьми мене за руку. Бачиш он того орла?
Еск примружилася на темне, гаряче небо. Вона побачила... дві лялькові фігурки на траві, які пропливали під нею, доки вона розверталася в повітряних потоках...
Вона відчувала, як вітер хльоскає її й пружинить у її пір’ї. Оскільки орел не полював, а просто насолоджувався променями сонця на своїх крилах, земля внизу була невизначеним і нецікавим тлом. Але повітря — повітря було складним тривимірним всесвітом зі спіралей та кривих, що взаємно перепліталися й зникали вдалині, відображаючи повітряні течії навколо теплих висхідних потоків. Вона...
...відчула легкий стримувальний тиск.
— Наступне, що слід запам’ятати, — почувся зовсім поруч голос Бабуні, — це не збивати носія з пантелику. Якщо ти дозволиш йому здогадатися про твою присутність, він або почне боротися з тобою, або запанікує. В обох випадках у тебе немає жодного шансу. Він був орлом усе життя, а ти — ні.
Еск промовчала.
— Тобі ж не страшно, га? — спитала Бабуня. — Попервах це може налякати, і...
— Не страшно, — відповіла Еск, і додала: — Як мені ним керувати?
— Ніяк. Поки що. Та й узагалі, керуванню дійсно диким створінням навчитися не так просто. Ти повинна... ніби підказати йому, що він сам має намір зробити оте й оте. Але нікого не змусиш робити щось, цілком супротивне його природі. А тепер спробуй-но знайти свідомість орла.
Еск сприймала Бабуню як розмиту срібну хмарку в закапелках власного розуму. Трохи понишпоривши, вона знайшла й орла. Вона ледь його не прогледіла: свідомість птаха була маленькою, гострою, пурпуровою і схожою на наконечник стріли. Орел всю увагу приділяв польоту, анітрохи не зважаючи на неї.
— Добре, — схвально сказала Бабуня. — Далеко ми не збираємося. Якщо хочеш, щоб він повернув, маєш...
— Так, так, — урвала Еск. Вона ворухнула пальцями — де б ці пальці зараз не перебували — і птах, спершись на вітер, почав робити поворот.
— Чудово, — вражено промовила Бабуня. — Як ти це зробила?
— Не знаю... Це саме напрошувалося.
— Гм.
Бабуня акуратно перевірила крихітну птахову свідомість. Орел лишався у цілковитому невіданні про своїх пасажирів. Це справило на неї велике враження, що траплялося дуже нечасто.
Доки вони ширяли над горою, Еск із захватом досліджувала відчуття орла. Бабунин голос зумерив у її свідомості, інструктуючи, скеровуючи, застерігаючи. Еск слухала упіввуха. Все це було так заплутано... Чому б їй просто не захопити владу над орлом? Птахові шкоди не буде.
Вона ясно бачила, як це зробити: це було як клацнути пальцями — чого, щоправда, вона так і не навчилася — і тоді вона могла б пізнати політ сама, а не через посередника. Тоді вона могла б...
— Ні, — спокійно сказала Бабуня. — Нічого доброго з того не вийде.
— З чого?
— Невже ти думаєш, що ти перша така? Невже ти думаєш, що всі ми свого часу не замислювалися над тим, як чудово було б переселитися в інше тіло і ходити повітрям чи дихати водою? І невже ти думаєш, що це так просто?