— Кажуть, що коли побачиш мураху на Ніч Гуляння Кабанів, то всю решту зими стоятиме м’яка погода, — сказала відьма.
— І хто це каже? — поцікавився Прямокут.
— Здебільшого люди, які схильні помилятися, — відповіла Бабуня. — Я занотовую такі речі в своєму «Альманаку». І перевіряю. Більшість речей, у які вірить більшість людей, виявляються помилками.
— «Як над містом розсвітає, значить, місто це палає», — погодився Прямокут. — Або «старого пса нових фокусів не навчиш».
— Навряд чи старі пси існують саме для цього, — сказала Бабуня.
Шматочок цукру нарешті дістався підйомника, і тепер двійко мурах прилагоджували до нього мікроскопічний блок на талях.
— Я не розумію й половини того, що каже Саймон, — сказав Прямокут. — Хоча деякі студенти від нього просто в захваті.
— А я от чудово розумію все, що говорить Еск — тільки я в це не вірю, — заявила Бабуня. — За винятком того, що чаклунам не вистачає совісті.
— А відьмам, говорить вона, не вистачає розуму, — сказав чаклун. — Бажаєте оладку? Тільки, боюся, вона трохи намокла.
— Вона мені казала, що якщо чари можуть дати людям усе, чого ті бажають, то відмова від використання чарів може дати те, що людям потрібно, — повідомила Бабуня, невпевнено проводячи рукою над тарілкою.
— Саймон каже мені те саме. Хоча я цього не розумію: чари ж існують для використання, а не для відкладання про запас. Ну ж бо, потіште себе смачненьким.
— Чари на чарах, — пирхнула Бабуня. Вона взяла оладку, намастила її варенням, секунду повагалася і намастила її ще й вершками.
Шматочок цукру вдарився об підлогу, і його негайно оточила ще одна команда мурах, які зібралися запрягти для його перевезення довгу колону рудих мурах, захоплених у рабство на городі.
Прямокут збентежено посовався в рипучому кріслі.
— Есмеральдо, — почав він. — Я хотів запитати...
— Ні.
— Насправді я хотів сказати, що, на нашу думку, до Академії можна прийняти ще трохи дівчат. Заради експерименту. Тільки спочатку розберемося з убиральнями.
— Це вам вирішувати.
— І мені здалося... Ну, оскільки нам, схоже, судилося стати навчальним закладом зі спільною освітою для хлопців і дівчат, то я подумав...
— Що?
— Чи не могли б ви знайти можливість, ну, погодитися зайняти крісло.
Він відкинувся назад.
Просто під його кріслом на котках із сірників проїхав шматочок цукру і залунав ледь чутний писк мурах-наглядачів.
— Гм, — сказала Бабуня. — Не бачу причин відмовлятися. Я завжди хотіла таке плетене, знаєте, з парасолькою від сонця[26]... Якщо неважко.
— Я не зовсім це мав на увазі, — сказав Прямокут і швидко додав: — Хоча не сумніваюся, що це теж можна влаштувати. Але я хотів запитати, чи не могли б ви приїздити й читати лекції? Час від часу.
— Про що?
Прямокут подумки пошукав годящу дисципліну.
— Про різне зілля? — навмання запропонував він. — Ми тут не дуже знаємося на зіллі. І про головознавство. Еск багато розповідала мені про головознавство. Це звучить фантастично.
Шматочок цукру смикнувся востаннє і зник у тріщині в найближчій стіні. Прямокут кивнув у той бік.
— Вони просто-таки зловживають цукром, — сказав він. — Але нам совість не дозволяє щось із цим зробити.
Бабуня спохмурніла і кивнула в тому напрямку, де крізь серпанок над містом поблискував сніг на верхівках Вівцескельних гір.
— Неблизький шлях, — сказала вона. — Не в моєму віці гасати то сюди, то туди.
— Ми могли б придбати для вас значно кращу мітлу, — сказав Прямокут. — Таку, яку не доведеться запускати з поштовху. І ви, ну, могли б отримати тут квартиру. І стільки старого одягу, скільки можете нести, — додав він, пускаючи в хід свою таємну зброю. Останнім часом він далекоглядно зробив певні інвестиції в спілкування з пані Герпесюк.
— Гм-м-м, — промовила Бабуня. — Шовк?
— Чорний та червоний, — сказав Прямокут.
Перед його очима промайнув образ Бабуні в чорному й червоному шовку, і він щосили увіп’явся зубами в свою оладку.
— А влітку ми, можливо, відправляли би деяких студентів до вас, — продовжував чарівник. — Для проходження практики «в полі».
— У чиєму ще полі?
— Я маю на увазі, вони, поза сумнівом, зможуть багато чого у вас навчитися.
Бабуня поміркувала. Туалет явно треба буде добре почистити перед настанням спеки, а козячий хлів буде повен перегною вже до весни.
Сапання городу із зіллям забирало час щодня. Стеля в спальні мала жахливий вигляд, та й черепицю місцями не завадило б замінити.
— Проходження практики, кажете? — замислено промовила вона.
— Саме так, — відповів Прямокут.
— Гм-м-м. Що ж, я про це подумаю, — пообіцяла Бабуня, інтуїтивно відчуваючи, що на першому ж побаченні не варто погоджуватися на все.
— Можливо, ви завдали би собі клопоту повечеряти сьогодні зі мною і повідомити про ваше рішення? — очі Прямокута палали.
— А що подаватимуть?
— Холодне м’ясо з картоплею.
Пані Герпесюк зробила свою справу на відмінно.
Отак воно й було. Що ж до Еск та Саймона, то вони продовжили розробляти цілком новий тип чародійства, який ніхто не міг до пуття зрозуміти, але всі вважали дуже корисним, а в чомусь навіть і заспокійливим.
Ще важливішим, можливо, було те, що мурахи використали всі вкрадені ними шматочки цукру для будівництва в одній зі стінних пустот невеличкої цукрової піраміди, в якій вони поховали муміфіковане тіло своєї спочилої королеви. На стіні однієї з крихітних потаємних камер гробниці вони висікли комашиними ієрогліфами істинний секрет довголіття.
Мурахи сформулювали рецепт абсолютно правильно — і це могло б мати неабиякі наслідки для всесвіту, якби напис геть-чисто не змило водою під час наступної повені.
26
В оригіналі і Бабуня, і Архіректор вживають слово «крісло», але Прямокут має на увазі «the Chair», тобто «кафедру» Невидної академії. —