Як це добре сказав О. Стефанович про Ольжича-поета:
... він був більш
За сірий і камінний його вірш.
Але це саме, з певною зміною, можна застосувати й до Мосендза-письменника. Був бо він більший за свої, хоч як вартісні й історично важливі, книги. Був більший за своє письменництво, в той час коли справжній письменник увесь входить у свої книги і — поза ними — майже не існує...
Що ж, мимо того всього, вніс Л. Мосендз в нашу сучасну літературу? Чим збагатив нашу духовість?
Нагадаймо ті, на жаль, сталі «константи», що перебували й перебувають і в нашій духовості, і в нашій літературі. Сентиментальність, часом у дуже трагічній формі. Перечуленість, часом глибока й болючо-вражлива. Розпливання особистості в суспільстві, в масі, в обмеженості доби: особистість часом майже потопає в хвилях — навіть історичних і історіотворчих — буднів... Реєстр можна продовжувати далі, уточнювати, загострювати, але чи варто? Ті, хто тим цікавляться, знають самі.
І от вже перша новела Мосендза під саркастичним титулом Homo Lenis прозвучала, як громова пригадка, як приховане memento, як майже франківський гімн Характеру, Вольовості і Розуму.
Ця новела, може найповніше і найвлучніше, дає відповідь на вгорі поставлене питання. І звільняє від всіляких формальних аналіз та розважань.
... І ще хотілося б — для повноти образу — нагадати один вірш Леоніда Мосендза, підкресливши лише дату та місце, де той вірш народився:
З МОГО ШПИТАЛЮ
Любий Друже! Як кидати
Ймуть на мене глину вагку,
Прошу я тебе, благаю:
Не дозволь співать «Кру-кру».
Не хочу, щоб всі стояли,
Мов сичів облізлих зграя,
І гукали глухо в землю:
«в чужині умру... умру».
І скигліли довго й нудно.
Оглядаючись навтьоки,
Співчуваючи фальшиво
І мені, і журавлям...
Ні, я прошу, друже милий,
Заспівати наді мною
«Гей нум, хлопці, до зброї» –
Пісню бою й перемог.
Хай хоч раз при цій нагоді
Змусять вас бадьорі нути
Зняти зір сміліше вгору,
Подивитися вперед.
І, втішаючись із вами
На майбутні перемоги,
Дух мій радісно полине
На останній Божий герць.
Братислава 1932
ПРИМІТКИ
До цього видання ввійшли прозові твори представників «Празької школи». Твори друкуються в основному за прижиттєвими книжками письменників, у деяких випадках використано пізніші видання. Тексти узгоджені з нормами українського правопису при збереженні лексичних та синтаксичних особливостей авторів. Відхилення від норми допускаються там, де це обумовлено художньою доцільністю. Подаємо перелік використаних видань:
Клен Юрій. Твори. – Торонто: Фундація ім. Юрія Клена, 1960. – Т. 3. – 221 c.
Архангели – старші ангели, слуги Бога й посередники між ним і людьми.
“Ave Caesar, morituri te salutant!” – так вітали римського імператора гладіатори, виходячи на арену.
Липа Ю. Нотатник. – Детройт: Український прометей, 1955. – Т. 1. – 112 с.
Липа Ю. Нотатник. – Детройт: Український прометей, 1955. – Т. 2. – 96 с.
Липа Ю. Нотатник. – Детройт: Український прометей, 1955. – Т. 3. – 125 с.
Липа Ю. Поезія. – Торонто, 1967. – 256 с.
Лятуринська О. Зібрані твори. – Торонто: Видання Організації Українок Канади, 1983. – 813 с.
Мазуренко Г. Вибране. – К. : Видавництво імені О. Теліги, 2002. – 248 с.
Маланюк Є. Книга спостережень. –Торонто: Гомін України, 1962. –Т. 1. – 527 с.
Мосендз Л. Відплата. – Львів, 1939. – 125 с.
Мінерва (лат. Minerva) – в давньоримській міфології богиня мудрості, наук, ремесел і мистецтв.
Північна Пальміра – поетична назва Петербурга в російській художній літературі.
Мосендз Л. Людина покірна (Homo lenis). – Вінніпеґ , 1951. – 143 с.