Выбрать главу

Про них, євреїв, я думав з ранку до ночі, роками.

На щастя, жодного, окрім шльондрочки з туринського гетто, яку бачив ще замолоду (обмовившись з нею лише парою слів), та того австрійського (чи німецького, хай їм грець) лікаря-єврея, так і не зустрів.

Знав я тих німців, якось навіть на них працював: меншої людяності годі собі й уявити. У середньому німець виробляє фекалій удвічі більше за середньостатистичного француза. Кишкова гіперактивність шкодить активності мозковій, що є доказом їхньої фізичної неповноцінності. У часи варварських набігів германські орди завалювали все по собі незбагненними купами фекальних мас. Утім, навіть у минулі століття француз, побачивши величезні купи лайна обабіч доріг, умить розумів, що вже перетнув ельзаський кордон. Досить такого факту: німцям властивий бромгідроз[6], себто нестерпно смердючий піт; крім того, наукою доведено, що у сечі німця азоту цілих двадцять відсотків, а у представника будь-якої іншої раси — лише п'ятнадцять.

Через незмірну кількість пива та свинячих сосисок, якими він натоптується, німець живе з постійним кишковим розладом. Я зустрічав їх під час єдиної моєї подорожі до Мюнхена, в одному з тих спаплюжених соборів, задимлених куривом, неначе англійський порт: смердючі від сала та смальцю, навіть парами — він та вона, — сидять, обплівши пальцями кухлі з пивом, одного з яких стало б, аби вгамувати спрагу цілого стада пахідермів[7], провадячи свої любовні балачки носом до носа, немов собаки, що обнюхують одне одного, з гучним грубим сміхом та своєю понурою гортанною веселістю, лискучі від жиру, який вічно вкриває їхні обличчя, руки та ноги, як олія на тілах артистів античного цирку.

Вони надудлюються свого «Ґейста», що означає «дух», але насправді саме цей пивний дух отупляє їх ще замолоду, тож саме цим пояснюється те, що по той бік Рейну, якщо не зважати на кілька осоружних писків та декількох віршиків про смертельну нудьгу, у мистецтві вони не зробили нічого вартісного. Про їхню музику й взагалі шкода мови: годі й казати про те могильне прокляття Вагнера, котрий хоч і розважає сьогодні французів, та, судячи з тих небагатьох речей, які я чув, не такий і популярний. Композиції того їхнього Баха геть позбавлені милозвучності, вони холодні, немов зимова ніч, а симфонії того Бетховена — то взагалі потік непристойності.

Через море пива німці не мають анінайменшого уявлення про власну брутальність, але найбільший вияв тієї вульгарності у тому, що вони не соромляться очевидного факту, що вони німці. Вони повірили ненажерливому ласолюбцю монаху Лютеру (чи можна одружитися з монашкою?) лише тому, що він понівечив Біблію, переклавши Святе Письмо їхньою мовою. Хто сказав, що вони не знають міри у двох найсильніших наркотиках європейців — алкоголі та християнстві?

Вони вважають себе глибокими, бо мають невиразну мову, якій бракує ясності (як-от французькій) і якою неможливо чітко виразити те, що треба; саме через це жоден німець ніколи не може сказати те, що хоче, а тому плутає це з глибиною.

З німцями, як і з жінками, — ніколи не дійдеш суті. На превеликий жаль, цю суху мову, в якій, коли читаєш, дієслова повсякчас доводиться нетерпляче шукати поглядом, бо ніколи не знайдеш їх там, де вони мають бути, дід змусив мене опановувати ще змалку: хоч, зважаючи на те, яким австріяколюбом він був, годі було сподіватися іншого. Отож, ця мова мені остогидла, втім, так само, як і єзуїтка, котра навчала мене її, хворостячи мою спину дубцем, якого тримала між пальцями.

Здається, що відколи Ґобіно[8] написав про неоднаковість рас, говорити недобре про якийсь інший народ — значить, вважати свій народ вищим. Я не упереджений. Відтоді, як я став французом (власне, я вже був ним наполовину з боку матері), я усвідомив, які ледачі, шахраюваті, злостиві, нездатні сприймати будь-яку критику, ревніші та безмежно пихаті мої нові співвітчизники, аж до того, щоб вважати дикуном кожного, хто не є французом.

вернуться

6

Наукова назва неприємного запаху поту.

вернуться

7

Те ж саме, що товстошкірі тварини, що населяють теплі країни.

вернуться

8

Жозеф Артюр де Ґобіно (1816–1882) — французький дипломат, романіст, соціолог, автор расової теорії, якою у подальшому скористалися німецькі націонал-соціалісти. Вважається засновником сучасної расистської ідеології.