— Облиште! — крикнув Медард. — Я вам забороняю говорити своїм брудним блюзнірським язиком про моє падіння!
— Не хвилюйся, брате, й не кидайся без потреби крутими словами, — лагідно сказав старий настоятель. — Ваше визнання, молодий офіцере, було цікаве, і хоча ви помиляєтесь, та дух ваш, видно, не безплідний: ви дещо знаєте і часом про дещо міркували. Але чи не здається вам, що ваше тверезе чіпляння за факти, які можна перевірити свідченням ваших п’яти чуттів, прирікає вас сумно блукати по поверхні речей? А ваша правда, відірвана від бога, може бути тільки беззубою, голою й убогою, інакше кажучи — ви самі зрікаєтесь глибшого пізнання.
— Глибшого пізнання, — повторили ченці хором.
Петр відповів:
— Безперечно, знання бідніше, трудніше й не таке звабливе, як віра, що все пояснює, все розуміє й може все осягти завиграшки. Та я віддаю перевагу знанню, бо, на відміну від віри, воно не веде до того фанатизму, який затруїв увесь світ і робить людей нещасними, злими, завжди ладними за дрібну незгоду в питаннях віри повбивати сотні тисяч інших людей. Я син алхіміка і знаю — алхіміки спираються на основну тезу: все, що є на світі, походить з однієї спільної праматерії. Вони висловлюють це фразою «Все з одного» та символом кола або ж змії, що кусає себе за хвіст. Але ж це не віра, а певність, підтверджена тисячами років досліджень та спроб; і взагалі — алхімік не фанатик, що виголошує свої премудрості на весь світ, а тихий і скромний учений, який дбає, щоб результати його досліджень не попали в невідповідні руки. Земля кругла. Це твердження нині вже нікого не обурює й не стає предметом віри та культу, бо його можна довести. І навпаки, бог є богом, а аллах — аллахом тому, що їхнього існування, як я вже казав, довести неможливо. О, я не з тих мудраків, котрі, читаючи Біблію, цю книжку, що мала на долю всього світу такий потужний вплив, як жодна інша, переможно тицяють нас носом у те, що в кита вузька горлянка і він не міг проковтнути Йони, або що Сонце нерухоме і тому Ісус Навін не міг його зупинити, або що Христос хоча й походив, згідно з пророцтвами, з царського роду, але тільки по лінії Йосифа, а той, хоча й був чоловіком Христової матері Марії, Христовим батьком не був, або що нема ніякого сенсу визволяти гріб Господень — адже відомо, що Христос у ньому не лежить, бо він на третій день воскрес із мертвих, і так далі. Ні, зовсім ні. Я знаю: ці абсурди необхідні, щоб люди вірили, ніби автором Біблії є сам бог, і те, що простому розумові здається безглуздим, насправді є таємною істиною, неприступною для людського розуму. Тертулліанове «Credo quia absurdum»[17] — найрозумніші слова, сказані про це. Той факт, що Магдебург лежить на Ельбі, не абсурдний. Але ж у нього ми не можемо й вірити. Ми можемо знати його, можемо не знати, але вірити в нього, як ви вірите в те, що хліб перетворюється в тіло, а вино в кров, неможливо. Людина — єдине створіння, яке питає себе й хоче знати, а оскільки на більшість своїх запитань не знаходить відповіді, то легко попадає в полон вигадок та забобонів, у яких вона живе, наче обплутана павутинням, і які гальмують її порив до пізнання, загороджують шлях до правди й справедливості.
Старий настоятель вислухав Петрові слова з поблажливою усмішкою, ніби жебоніння дитини.
— Принциповою хибою ваших слів, сину мій, — сказав він, коли Петр замовк, — є те, що ви говорите про віру взагалі, не думаючи про те, що не існує віри взагалі, до якої можна було б залічити, наприклад, і магометанську псевдовіру, — недарма ж ви згадали ім’я їхнього аллаха поряд з ім’ям християнського бога. Навпаки, сину мій. Є тільки одна віра, віра істинна, віра Христова, та віра, котра проголошується й визнається католицькою церквою. В її догматах, які встановив сам син божий, не може нічого змінити навіть святий отець у Римі, а не те що якийсь Лютер, чи Цвінглі, чи Кальвін, чи як там усі ті чортові сини звуться. Ви маєте рацію, коли кажете, що людина — це створіння, яке прагне знань. Отож бог у своїй безмежній доброті, бажаючи втамувати цю людську спрагу, послав у світ свого єдиного сина, а той, заснувавши церкву, доручив їй для охорони скарб свого вчення. Тому не можна протиставити віру і знання, бо наша віра, будучи істинною, водночас є й знанням найвищим і найпевнішим.
— Знанням найвищим і найпевнішим, — хором повторили ченці.
Петрові аж млосно зробилось від тієї настоятелевої відповіді. Його посіла така втома й безнадія, що він не мав уже сили продовжити дискусію і врешті зробив те, що мав зробити зразу, тобто почав завзято виконувати гофмаршалів наказ. Це виявилося легше, ніж він гадав, бо ченці вже підготувались до виселення, їхнє манаття давно було складене на вози, отож не минуло й півгодини, як монастир спорожнів.