— Ласкаво прошу, лицарю де Кюкан! — весело вигукнув герцог, поки Петр ішов до нього. — Хай я вже побачу в вічі того, задля кого мене сьогодні так рано розбудили! Я щиро тішуся, що шевальє де ла Прері вчасно доїхав до Кемптена з моїм наказом.
— До Кемптена я доїхав таки вчасно, — озвався шевальє, — але не встиг повернутися вчасно, щоб припинити оце варварство: до мозельського подають сало в паприці.
Петр звернувся до герцога по-чеському:
— Ваша високосте, прийміть мою подяку за врятоване життя.
Вальдштейн, здивовано звівши брови, відказав по-німецькому:
— Що це? Якою абракадаброю ви говорите?
Петр зачекав хвильку в тиші, бо й усі придворні мовчали, а тоді відповів кучерявою німецькою мовою, якої навчився при цісарському дворі в Празі:
— Не думавши, що цим я не догоджу вашій високості, я дозволив собі, стоячи перед лицем вашим, удатись до своєї рідної мови — чеської, бо гадав, що вона є рідною і для вашої високості.
— Це якась помилка, — заперечив герцог. — Я не бачу, з якої причини мав би сповідатись перед будь-ким у будь-чому, але так само не бачу причини щось приховувати, а тому кажу по-солдатському грубо, зрозуміло і ясно, що я німецький дворянин, син батьків-німців і з мовою місцевого населення моєї рідної Богемії ніколи не стикався ні вдома, ні в школі. Чи не так, Максе?
— Достеменно так, mon oncle[12], — відповів небіж.
— Тоді я перепрошую вашу високість, — сказав Петр. — Ваш розум, напевне, заклопотаний проблемами якнайбільшої ваги, а я так нерозважно відвернув його на безплідне поле, неродючу ріллю. Бо що таке мова, питаю я, що таке взагалі людська мова? Замолоду я вважав мову, тобто здатність висловлювати думки, за славу людини, за гордий знак відмінності, вищості над твариною, здобуток розуму, крила духу, знаряддя фантазії, вінець на чолі, але життя згодом навчило мене, що правда зовсім в іншому, бо мова, замість бути для людини благословенням, стала їй прокляттям і служить не для слави, а для ганьби.
— Дуже дивне твердження, — сказав герцог. — Тим дивніше, що свою гану мові ви висловлюєте мовою вельми вишуканою. А як же ви доведете своє незвичайне твердження?
— Людська мова, — відказав Петр, — незрівнянно складніша й витонченіша від природних звуків, якими тварини принаджують одна одну, чи остерігають, чи виражають біль або страх, бо й світ людини безмежно складніший від світу тварини, але це не перевага наша, а навпаки — нещастя й погибель. Людина мусила винайти мову насамперед для того, щоб виправдовувати свої помилки, розплутувати тенета, в які вона раз у раз попадає через власні пристрасті, жадобу, себелюбство, короткозорість, ненажерливість, невігластво й тупість. Словами ми обмовляємо, зраджуємо, ображаємо, без кінця виправдовуємося один перед одним, бо натикаємось один на одного, ходячи кривими стежками. Мова — знаряддя лінощів, бо нею ми віддаємо накази слугам, щоб зробили за нас те, чого ми самі не хочемо робити, а вони, мудріші від нас, мовчать.
— Дивно, — сказав герцог. — Безглуздя, але цікаве.
А Петр вів далі:
— Мова необхідна нам, щоб прикривати неприємні ситуації, які ми викликали знов-таки своєю мовою. Мови ми вживаємо, щоб облудно заспокоювати людей, цілком слушно занепокоєних. Мовою оповідаємо про те, що зробили й чого зазнали, бо любимо вихвалятися своєю відвагою та розумом. Рівні, правильні, природні взаємини між людьми обходяться без мови. Мова — це знаряддя не для висловлювання правди, бо правди не хоче чути ніхто, а для брехні й прикидання, не для розради, а для глузів. Мова — не клич героя, а рев хижака. Словами ми розпитуємо про дорогу, бо світ наш став такий, що в ньому вмить заблукаєш. Словами ми оголошуємо війну, дискутуємо про те, скільки ангелів може поміститись на вістрі голки, славимо бога, хоч не знаємо, чи він є. А насамперед — словами ми патякаємо, базікаємо, плещемо, просторікаємо, що, хоча сам з огидою це усвідомлюю, роблю зараз і я, вашої високості покірний слуга.
— Безперечно, — погодився герцог. — Ви говорите дурниці, але висловлюєте їх добре. Мій приятель патер Жозеф буде напевне радий, коли я скажу йому, що ви, його протеже, якого я на його прохання розшукав і врятував від смерті, окрім інших чеснот, які так цінує в вас патер Жозеф, ще й спритний розмовник, дотепний майстер словесної гасконади і актор.
— Ваша високість називає мене актором? — здивувався Петр.