Але ми все-таки продовжили шлях наступного ранку — моя команда з чотирьох осіб і троє з буксира. Біля керма стояв Девід Макферсон, природжений лоцман, найкращий у країні. І хоча він ніколи раніше не плавав Невільницькою — а це дуже підступна річка з вічно непередбачуваними, часто мінливими мілинами, вузькими кривими протоками, — наш лоцман так добре відчував її, що провів нас нею на великій швидкості й жодного разу не посадив буксир на мілину.
У гайку, де ми розбили табір, стояли вігвам і мисливський курінь індіанця Брейно із племені чіпева. Своєю мисливською ділянкою він володіє багато років. Ніхто не браконьєрствує у його володіннях — це неписаний закон. Індіанець може переслідувати поранену тварину в чужих володіннях, але ставити там капкани, приміром, він не має права. Найближчий сусід Брейно живе за десять миль. Брейно ловить за рік трьох або чотирьох сріблясто-чорних лисиць, кілька рисей, видр, куниць та іншого хутрового звіра.
Беллалайз виявився цікавою особистістю. Мав він зріст шість із чимось футів, вузькі запалі груди, дуже великі руки та ноги й нервові, засмикані рухи. Я відразу зрозумів, що він звалив на себе непосильну ношу. Компанія Гудзонової затоки дала йому найкращі рекомендації. Мені сподобалися його обличчя та поведінка — він був розумним співрозмовником, і я радів, що найняв його. І в першому, і в другому таборі він працював, не покладаючи рук. А в третьому раптово залишив роботу та відійшов убік, скаржачись, що ріже в животі. За кілька годин він сказав мені, що занедужав. Механік, який доручив йому нарубати дрів, похитав головою:
— Хлопець прикидається.
— Ви знаєте його кілька місяців і підозрюєте в брехні, я ж — усього кілька годин, і впевнений, що він не така людина, щоб вдавати хворого, — відповів я.
Вранці Беллалайз відкрився мені:
— Яка з мене користь? Тижнів зо два тому буксир пом’яв мені груди, працювати несила. У Форт-Мак-Кай живе гарний хлопець — Джайаробія, він поїде з вами.
Беллалайз віддав завдаток і повернувся в Чіпевайан. Такі люди, як Беллалайз, викликають повагу до його народу. До того ж, він тонко відчуває природу та володіє вмінням чудово розповідати про свої спостереження.
Зранку, крім перегуку канадських казарок і білих гусей, ми почули чудові трубні звуки — то подавали голос білі журавлі.[26] У ньому менше курликання, він співучіший і протягливіший за голос канадських журавлів. Беллалайз розповідав мені: щороку кілька пар білих журавлів прилітають у Чіпевайан, а потім летять гніздитися на Північ. Восени — повертаються на місяць.
Тримаються вони звичайно сім’ями, по три-чотири птахи, батьки й діти. Останніх легко впізнати по коричнюватому відтінку оперення. Якщо вбивають батьків, діти стають легкою здобиччю — молоді журавлі низько літають над місцем їхньої загибелі.
Можливо, у цьому й полягає таємниця зникнення білих журавлів? Люди на їхній батьківщині жорстокі з ними.
О другій пополудні 13 жовтня ми досягли пункту Лобстік і продовжили подорож утрьох, буксир же вирушив у зворотний шлях.
Біллі й Пребл позмінно йшли линвою.
Наступного дня ми прибули до Форт-Мак-Кай, іще одного примітного етапу нашого шляху.
ФОРТ-МАК-КАЙ І ДЖАЙАРОБІЯ
У Форт-Мак-Кай ми бачили останні вігвами індіанців чіпева й перші індіанців племені крі. Але, головне — форт був батьківщиною Джайаробії, розумного лоцмана, який погодився супроводити нас до Атабаска-Лендінга. Що нас вразило під час знайомства з Джайаробією (до речі, в документах він значився як Елзеар Робіллард), то це його будинок під міцним дахом і великим стосом дрів поруч. Це досить важлива ознака в краю, де всі звикли жити, як пташки Божії.
Робіллард був худим рухливим метисом із дуже темною шкірою. Ми домовилися з приводу оплати — два долари в день плюс на дорогу назад та ще харчування й човен для повернення додому. Але тут виникла непередбачена перешкода у вигляді високої темношкірої жінки — його дружини. Жінка затялася:
— Елзеар роз’їжджав усе літо, нехай посидить удома, — і потім пригрозила чоловікові: — Якщо ти виїдеш знову, я втечу до лісу з першим же індіанцем, нехай тільки покличе.
— Рішуче заперечую, — заявив Роб найчистішою англійською.
Жінка не розуміла англійської, але здогадувалася, про що йдеться, з виразу обличчя. Зате вона стерпно висловлювалася французькою, і я вирішив втрутитися:
— Мадам, якщо ви погодитеся відпустити чоловіка з нами, я виплачу вам 15 доларів завдатку й подарую найдорожчу косинку — на ваш смак — із тих, що продаються в крамниці Компанії.
26
Білий, а точніше, американський журавель (