— Час діяти, — сказав він, відвертаючи сварку, яка от-от мала вибухнути між природознавцем і бортником. — Час полишити книжки та нарікання й робити діло.
— Ти надто пізно схаменувся, нещасний діду! — крикнув Мідлтон. — Вогонь уже за чверть милі від нас, а що для полум'я така відстань, коли його роздмухує вітер!
— Та грець із ним, з тим вогнем! Мене він мало обходить. Якби я міг перехитрити тетонів, як обдурю вогонь, залишивши його без поживи, тоді ми й горя не знали б. Хіба ж це вогонь? От бачили б ви те, що бачив я у східних горах, коли могутні бескиди були розжарені, мов горно в кузні, тоді б ви знали, який жахливий буває вогонь і яка то радість, коли ти вибрався з нього! Ну, хлопці, за роботу, годі балачок, бо он той закручений лизень полум'я і справді біжить на нас, як лось підтюпцем. Виривайте-но цю низьку й зів'ялу траву, щоб оголити місце там, де ми стоїмо.
— Ви що, хочете отак по-дитячому позбавити вогонь його жертв? — вигукнув Мідлтон.
По обличчю старого перебігліа легка, але переможна посмішка. Він спокійно відповів:
— Твій дід сказав би: коли ворог близько, солдат повинен беззастережно виконувати накази.
Капітан зрозумів цей закид і негайно заходився робити те саме, що й Пол, який, миттю скорившись розпорядженню трапера, уже висмикував розпачливо суху траву. Навіть Еллен почала працювати, а невдовзі до неї пристала й Інес, хоч ніхто з них і не знав, для чого все це робиться. Але люди, як правило, працюють дуже ревно, коли сподіваються своїм трудом вибороти собі життя. Отож не минуло й кількох хвилин, як було розчищено круглу площинку діаметром футів з двадцять. Трапер відвів жінок на край цієї площинки і звелів Мідлтону й Полові накинути на них ковдри поверх їхніх тонких, легкозаймистих суконь. Коли це зробили, старий пішов на протилежний край, де трава ще стояла щільною високою стіною, і, вскубнувши жмут сухішого бадилля, поклав його на поличку своєї рушниці. Трава миттю спалахнула від іскри. Потім він уткнув цей маленький вогняний віхоть у самісіньку гущавину високих бур'янів і, відступивши до середини площинки, став терпляче ждати, що буде.
Вогонь жадібно накинувся на свіжу поживу, і за якусь хвилю роздвоєні язики полум'я вже ковзали по траві — так іноді корова лиже пашу, вишукуючи собі найсмачніший корм.
— Тепер, — мовив старий, підвівши палець і сміючись своїм дивним безгучним сміхом, — ви побачите, як вогонь б'ється, з вогнем! Гай-гай! Мені не раз доводилося випалювати гладеньку стежку, коли ліньки було розчищати собі дорогу руками в улоговині, що заросла травою.
— А це нас не згубить? — недовірливо вигукнув Мідлтон. — Хіба ви не підвели ворога ще ближче, замість віддалити його?
— Невже ти так боїшся опіків? У твого діда шкіра була грубіша. Але поживемо — побачимо; еге ж, ми таки побачимо, бо всі залишимося живі.
Траперів досвід не зрадив його. Полум'я, розгорівшись, почало поширюватись на три боки, згасаючи на четвертому, бо там не було йому поживи. Воно дедалі ширшало і, сповістивши про свою могуть зловісним гуготінням, поглинало все на своєму шляху, залишаючи позад себе чорну й димучу землю, ще голішу, ніж після коси. Становище втікачів було б, як і досі, небезпечним, коли б площинка, де вони стояли, не збільшувалась у міру того, як їх обступало полум'я. Щоб урятуватися від нестерпного жару, вони перейшли на те місце, де трапер підпалив траву, а незабаром вогонь почав відступати з усіх боків; хмари диму сповивали втікачів, але вогненний потік, уже не загрожуючи їхнім життям, шалено котився вперед, віддаляючись від них.
Усіх просто приголомшила ця нехитра вигадка старого — так, певне, вражені були придворні Фердінанда, коли Колумб поставив яйце[50]; але їх сповнювала не заздрість, а глибока вдячність.
— Це справжнісіньке чудо! — сказав Мідлтон, збагнувши, що вони врятувалися від неминучої, здавалося б, загибелі. — Тільки провидіння могло надихнути вас на таку думку!
— Старий трапере! — закричав Пол, запустивши руку в свої кудлаті кучері. — Я вистежив чимало бджіл, що летіли із взятком, і трохи знаюся на природі лісів; але те, що зробив ти, — це як вирвати жало у шершня, не торкнувшись його!
— Та годі вже, годі! — відмахнувся старий, що, здавалося, вже й забув про свій успіх. — Тепер готуйте коней. Хай вогонь попрацює ще з півгодини, а тоді можна й вирушати. А зараз почекаємо, щоб земля трохи схолола, — адже тетонські коні не підковані, й копита в них ніжні, як підошви у босої дівчини.
50
Колумбове яйце — крилатий вислів, що означає несподівано простий вихід із скрутного становища.
За переказами, коли Колумб під час обіду в кардинала Мендоси розповідав про те, як він відкривав Америку, один з присутніх сказав: «Що може бути простіше, ніж відкрити нову землю?» У відповідь на це Колумб запропонував йому непросте завдання: як поставити яйце на стіл вертикально? Коли жоден з присутніх не зміг цього зробити, Колумб, взявши яйце, розбив його з одного кінця і поставив на стіл, показавши, що це дійсно просто. Побачивши це, всі запротестували, сказавши, що так змогли б і вони. На що Колумб відповів: «Різниця в тому, панове, що ви могли б це зробити, а я зробив це насправді.»