Тим часом трапер і вождь сіу наближалися до намету. Вслід їм лунали слова Мідлтона й Пола, і старий з напруженою цікавістю вдивлявся в очі Маторі, намагаючись розгадати їхній вираз; але обличчя індіанця було непорушне й стримане — він надто добре володів собою, аби дати волю своїм почуттям так, як ото звичайно проривається вулкан людських пристрастей. Погляд його був спрямований на невеличке житло, до якого вони підходили, а думав він, здавалося, тільки про мету цієї незвичайної розмови.
Зсередини намет був не набагато пишніший, ніж іззовні. Щоправда, він був трохи просторіший, привабливішої форми і з кращих шкур, ніж решта; а проте, оце і всі його переваги. Не можна уявити простішого й невибагливішого побуту, ніж той, яким хизувався цей честолюбний і можновладний тетон перед своїм народом. Чудовий набір мисливської зброї; три-чотири медалі, якими його нагородили канадські торгові чи політичні агенти, вшановуючи чи, швидше, визнаючи його високе становище; та ще декілька найнеобхідніших речей повсякденного вжитку — оце і вся обстановка. Не було тут великих запасів оленячого чи бізонячого м'яса — хитрий господар добре розумів, що щедрість його відплатиться сторицею — щоденними дарунками одноплеменців. Хоч на полюванні, як і на війні, йому не було рівних, однак ніколи до його вігвама не вносили цілого оленя чи буйвола. І навпаки — мало не від кожного впольованого звіра відрізувалася частина на харчі для родини Маторі. Але далекоглядний вождь рідко коли дозволяв собі взяти більше, ніж на один день, бо твердо знав, що всі швидше страждатимуть самі, ніж допустять, щоб голод — це прокляття диких племен — ухопив своїми кігтистими лапами таку видатну людину.
Просто під улюбленим луком вождя, оточена, ніби магічним колом, списами, щитами, піками й стрілами, які свого часу добре йому прислужилися, висіла таємнича й священна торба з амулетами. Вона була оздоблена вампумами та пишно вигаптувана намистинами і голками дикобраза, і все це створювало найхитромудріший малюнок, який тільки міг вигадати індіанець. Ми вже не раз згадували про вільнодумство Маторі в питаннях віри; одначе, як не дивно, що менше він вірив у надприродні сили, то більше шанував їхні символи. Оце в такий спосіб він наслідував горезвісне правило фарисейства[52]: «Аби люди бачили».
Господар намету не заходив до нього, відколи повернувся з останнього наскоку. Як уже, певне, здогадався читач, в ньому ув'язнили Інес та Еллен. Мідлтонова дружина сиділа на просторому ложі з духмяних трав, застеленому шкурами. Протягом цього нетривалого полону вона вже так настраждалась, набачилась стільки диких і непередбачених подій, що, здавалося, дедалі менше відчувала силу нових нещасть, які падали на її покірливо схилену голову. Її щоки були безбарвні, в чорних, завжди жвавих очах застиг вираз постійної тривоги, і сама вона зіщулилась і змарніла, так ніби помалу згасала. Але попри всі ці ознаки фізичної кволості, вона часом виявляла таку благочестиву покору, світло такої лагідної, святої надії осявало її обличчя, що й не знати було, чи слід жаліти нещасну полонянку, чи захоплюватися нею. В її пам'яті збереглися всі напучування превелебного Ігнасіо, а його пророцтва виникали перед її очима. Надихана своєю рішучістю, лагідна, терпляча й побожна дівчина безмовно скорилась новому ударові долі, як прийняла б покару за гріхи, хоч іноді природа владно повставала проти такої вимушеної покори.
Що ж до Еллен, то вона поводилася більш по-жіночому, тобто виказувала пристрасті, властиві людському роду. Дівчина плакала, доки очі їй запухли й почервоніли. Її щоки палали від гніву, а лице пашіло відвагою та обуренням, до яких, однак, домішувався і неабиякий страх за майбутнє. Коротше кажучи, і в погляді, і в поставі нареченої Пола було щось таке, що давало підставу сподіватися: коли прийде щаслива пора, і бортник дістане винагороду за свою вірність, його обранка якнайкраще пасуватиме гарячій та безтурботній вдачі юнака.
В маленькому гурті жінок була ще одна, третя постать. Це була наймолодша, найгарніша й досі найкоханіша дружина тетонського вождя. Її чари, безперечно, мали неабияку привабливість в очах її чоловіка, поки він несподівано відкрив для себе приголомшливу красу блідолицьої жінки. Від тієї нещасливої хвилини врода, відданість і вірність юної індіанки втратили для нього колишню принадність. А в Течічени був здоровий і чистий, як на індіанку, колір обличчя, хоч і не такий сліпучий, коли порівняти до її суперниці. Її карі очі були лагідні та грайливі, наче в антилопи; голос ніжний, веселий, як спів малинівки, а радісний сміх — мов сама мелодія лісу. Течічена (або ж Лань) була найвеселішою, найгарнішою серед дакотських дівчат — їй можна було тільки позаздрити. Батько її був уславлений воїн, а брати вже наклали головою на далеких і страшних стежках війни. Не було ліку молодим воїнам, які посилали подарунки до житла її батьків, але вона нікого й слухати не хотіла, аж поки заявився посланець від великого Маторі. Щоправда, вона стала третьою дружиною вождя, але ж, як усі знали, найулюбленішою. Їхній шлюб тривав усього лиш два коротких роки, і плід його тепер лежав біля її ніг і мирно спав, сповитий, як звичайно, в шкури й кору — пелюшки індіанського немовляти.
52
Фарисейство — вчення фарисеїв, послідовників релігійно-політичної течії, що існувала в Іудеї з середини 2 ст. до н. е. до 70-х рр. 1 ст. н. е. Фарисеї багато уваги звертали на зовнішні прояви релігійності. Переносно — лицемірство, ханжество.