Він знову замовк, бо з кількох горлянок вихопився захоплений крик, і слухачі почали вимагати, щоб ці образливі слова переклали тому, хто був мішенню цієї уїдливої зневаги. Прочитавши наказ у погляді Маторі, старий скорився. Тверде Серце похмуро вислухав і, очевидно, вирішивши, що його час говорити ще не настав, знов утупив погляд удалину. Промовець дивився на його обличчя з таким виразом, що зрозуміло було, яка в його грудях палає невгасима ненависть до цього єдиного в преріях вождя, котрий перевершив його славою. І, вражений тим, що не зміг допекти ворогові — цьому хлопчиську! — він перейшов до важливішої справи, яка могла, на його думку, розпалити лють індіанців настільки, що вони підтримають його жорстокі наміри.
— Якби землю заполонили ні до чого непридатні пацюки, — сказав він, — то не залишилось би місця для буйволів, які годують і вдягають індіанця. Якби пауні заполонили прерію, то нозі дакоти не було б куди ступити. Вовк-пауні — пацюк; сіу — могутній буйвіл; тож хай буйволи розтопчуть пацюків і звільнять місце для себе. Брати мої, до вас промовляв малий хлопчак. Він казав, що волосся його не посивіло, а припало памороззю; що трава не ростиме на тому місці, де вбито блідолицього. А чи знає він, якого кольору кров у Великого Ножа? Ні! Мені відомо, що не знає; він ніколи не бачив її. Який дакота, крім Маторі, вбивав блідолицього? Жоден. Але Маторі мусить мовчати. Коли він говорить, усі дакоти затикають вуха. Ті скальпи, що висять над його вігвамом, здобули жінки. Їх здобув Маторі, а він жінка. Його вуста мовчать. Він чекає свята, щоб співати серед дівчат.
Вождь сів, наче більше не збирався говорити, хоч у відповідь на такі принизливі слова почулися співчутливі та обурені вигуки. Гомін голоснішав, охоплюючи дедалі більше слухачів; здавалося, на раді от-от спалахнуть суперечки, але тут Маторі підвівся і знов заговорив, цього разу гнівним і збудженим гоном воїна, що закликає до помсти.
— Хай мої молоді воїни пошукають Тетао! — вигукнув він. — Вони знайдуть його продимлений скальп над вогнищем пауні. Де син Боречіни? Його кістки біліші за лиця його вбивць. Чи спить Мага у своєму вігвамі? Ви знаєте, що вже минуло багато місяців, як він вирушив до благословенних прерій. О, коли б він міг бути тут і сказати нам, якого кольору рука, що зняла з нього скальп!
Отак хитрий вождь промовляв ще довго, називаючи на ім'я воїнів, котрі знайшли свою смерть у боях з пауні чи під час жорстоких сутичок з тими білими, що були не набагато цивілізованіші за дикунів. Він не давав слухачам пригадати достоїнства, а правильніше сказати — вади окремих воїнів, про яких ішлося, швидко називаючи нові й нові ймення; але він так вправно добирав приклади, так хвилююче звертався до слухачів, з такою силою лунав його низький, збуджений голос, що в грудях багатьох зачепив струну, яка співчутливо забриніла на його заклик.
І саме тоді, коли його красномовство досягло найвищого злету, якийсь старий, насилу пересуваючи ноги, ввійшов до середини кола і став просто навпроти промовця. Дуже уважне вухо могло б почути, як Маторі ледь запнувся, коли його палючий погляд уперше впав на постать, котра так несподівано виникла перед ним; але ця затримка була така незначна, що тільки той, хто добре знав стосунки між цими двома людьми, міг завважити її. Цей старий колись відзначався вродою і ставністю, а його орлині очі — невідпорним та грізним поглядом. Але тепер його шкіру зорали зморшки, а лице вкривали численні рубці: саме через них ще півстоліття тому канадські французи дали йому прізвисько, що його носило багато французьких героїв і що згодом прижилося в мові дикого племені, про яке ми пишемо, оскільки цей титул вельми влучно характеризував доблесть старого воїна.
Забачивши старого, в юрмі зашепотіли: «Ле Балафре!»[53], тим самим не тільки назвавши ім'я старого й виказавши повагу до нього, а й посвідчивши, що його поява була надзвичайною подією. Але старий стояв мовчки, і заворушення, викликане його приходом, незабаром ущухло; всі погляди знову звернулися до промовця, і всі вуха знову вбирали отруту його п'янливих закликів.
Успіх Маторі легко можна було простежити по обличчях слухачів. Незабаром на похмурих лицях багатьох воїнів з'явився лиховісний та мстивий вираз, а кожний новий хитрий натяк на те, що, мовляв, треба знищити ворогів, викликав дедалі бурхливіші вибухи схвалення. І ось, досягши вершини успіху, тетон закінчив промову, рішуче звернувшись до гордості та мужності одноплеменців, і несподівано сів.