— А й справді чудова страва! — зауважив, нічого не підозрюючи, молодий незнайомець, якого, безперечно, можна було назвати й гарним. — Або голод надав цьому м'ясу особливого смаку, або ж бізон посідає перше місце в родині биків!
— Природознавці, сер, схильні, коли вже вдаються до просторіччя, іменувати цей рід за коровою, — мовив доктор Баттіус, якого мучили підозри, і він кашлянув, щоб прочистити горло перед новою розмовою, наче ото дуелянт обмацує вістря рапіри, перш ніж устромити її в груди супротивникові. — Ця мовна фігура досконаліша, адже «bos» — по-латині «віл» — нездатен продовжувати своє плем'я: але «bos» у широкому значенні можна застосовувати і до «vacca» — корови, а це куди благородніша тварина.
Природознавець висловив свою думку тоном, який свідчив про його готовність розпочати суперечку, бо він не сумнівався, що незнайомець дотримується інших поглядів, і тепер очікував відповіді суперника, аби завдати йому ще дошкульнішого удару. Але молодий пришелець визнав за краще налягти на добре частування, до якого його так вчасно припросили, а не встрявати в обговорення цієї чи якої іншої заплутаної проблеми, що могла б дати поборникам науки привід для розумового поєдинку.
— Цілком вірогідно, що ви праві, сер, — відповів він з прикрою байдужістю до важливості точки зору, якою він так легко поступався. — Так, ваша правда, слово «vacca» тут доречніше.
— Даруйте, сер, але ви помилково тлумачите мої слова, якщо думаєте, ніби я огулом, без огляду на їхні характерні особливості, зараховую Bubulus Americanus до роду vacca, бо, як вам відомо, сер… чи, може, я мушу називати вас доктором? Ви, певне, маєте медицинський диплом?
— Ви робите мені честь, якої я не заслужив, — перепинив його незнайомець.
— Отже, студент?.. Чи, може, ви маєте вчений ступінь з якоїсь іншої науки — скажімо, з гуманітарної галузі?
— Запевняю вас, це не так.
— Але ж не могли ви, юначе, присвятити себе цій важливій, — я б сказав, цій небезпечній, — справі, не підготувавшись як слід! Не маючи документа, що посвідчує ваше право це робити і стояти на рівній нозі з своїми колегами, що працюють заради тієї самої благородної цілі!
— Я не розумію, на якій підставі чи з якою метою ви втручаєтеся в мої справи! — вигукнув юнак, почервонівши, і схопився на рівні, що свідчило, як мало його обходить голод, коли йдеться про питання, близьке його серцю. — І вашої мови я теж не розумію, сер. А те, що стосовно до інших можна назвати «благородною ціллю», для мене — мій найвищий обов'язок, і я дивуюсь, навіщо мені якийсь документ і чому я повинен його комусь показувати!
— Так заведено, щоб мати документ, — поважно відповів учений. — І у відповідних випадках годиться показувати його, щоб у споріднених і дружніх умів не виникло негідних припущень, і щоб вони, не вдаючись до, так би мовити, елементарних міркувань, одразу могли почати обговорення тих питань, які є desiderata, тобто бажаними, для обох сторін.
— Якась дивна вимога! — пробурмотів юнак, насупившись і поглядаючи на всіх по черзі, ніби намагався визначити, що то за люди перед ним і наскільки вони дужі. Потім він витяг із-за пазухи маленьку скриньку і, з гідністю простягши її докторові, мовив: — Це вам засвідчить, що я маю певне прано подорожувати краєм, який тепер належить Американським Штатам.
— Ану, що тут? — вигукнув природознавець, розгортаючи великий пергамент. — Як, підпис філософа Джефферсона![39] Державна печать! Другий підпис — військового міністра! Он як! Свідоцтво про присвоєння Дунканові Ункасу Мідлтону звання капітана артилерії.
39
Джефферсон Томас (1743–1826) — державний і політичний діяч США, філософ. Автор Проекту незалежності США (1776). В 1801–1809 pp. — президент США.