— Ну, Ейсо, ти таки заслужив, щоб ночувати на голій землі! — пробуркотіла жінка. Почуття її різко змінилися, що анітрохи не здивує тих, хто вивчав протиріччя та багатобічність людської натури. — Та ще й на твердій! Гей, Ебнере, Ебнере! Ти там заснув, чи що, Ебнере? Спробуй лишень пропустити його, перш ніж я спущусь! Я сама хочу подивитися, хто це там здумав турбувати серед ночі мирну, так, мирну й чесну сім'ю!
— Жінко! — пролунав у відповідь голос. Власник його намагався говорити рішуче, хоч і відчувалося, що він побоюється неприємних наслідків. — Жінко, ім'ям закону забороняю тобі кидати будь-який смертоносний снаряд! Я вільний громадянин і землевласник, маю дипломи двох університетів і вимагаю поваги до моїх прав! Облиш лихі наміри, стережись ненавмисного чи навмисного вбивства! Це я — ваш amicus, тобто друг і супутник. Це я, доктор Оубед Баттіус!
— Хто? — перепитала Естер. Чоловік унизу, що тривожно чекав на відповідь, ледве розчув її тремтливий голос. — Це не ти, Ейсо?
— Ніякий я не Ейса, я Оубед! Хіба я не казав, жінко, що той, кого ти примушуєш чекати, має право на вільний вхід і почесний прийом? Чи ти думаєш, що я тварина з класу амфібій і можу роздувати свої легені, як коваль міхи?
Природолюб ще довго, мабуть, надсаджував би намарно груди, коли б його чула тільки Естер. Розчарована й стривожена жінка вже лягла на свою солом'яну підстилку й намагалася заснути, охоплена якимсь байдужим відчаєм. Проте галас збудив Ебнера, вартового, який, очунявши настільки, що зміг упізнати голос Оубеда, негайно пропустив його. Доктор Баттіус, палаючи від нетерпіння, прослизнув у вузький прохід і вже почав був видиратися крутим схилом, коли це, озирнувшись на воротаря, зупинився і вельми поважно, як йому здавалося, промовив:
— Ебнере, я бачу в тебе небезпечні симптоми сонливості! Це ясно видно з твоєї схильності до позіхання, що може бути згубним не тільки для тебе, а й для всієї родини.
— Ви помиляєтесь, лікарю, навіть дуже, — відповів юнак, позіхнувши, наче молодий лев. — Немає в мене на тілі ніякого такого симптому, як ото ви кажете. А щодо батька й дітей, то, по-моєму, вся наша сім'я давно вже здихалася віспи й кору.
Природознавець задовольнився своїм небагатослівним застереженням і вже встиг подолати половину важкого підйому, а забарний Ебнер і далі собі виправдовувався. Досягши вершини, Оубед приготувався до зустрічі з Естер: він не раз мав нагоду переконатися у невичерпних можливостях її язика і тепер з острахом очікував нових нападів. Але на цей раз, як, певне, зрозумів читач, він був приємно розчарований. Тихо ступаючи й несміливо поглядаючи через плече, ніби він побоювався, що на нього зараз рине потік чого-небудь ще гіршого за лайку, вчений прокрався до халупи, відведеної йому під час загального розподілу житла.
Але замість лягти спати, шановний природознавець сидів, розмірковуючи над тим, що бачив і чув цього дня, поки в хатині Естер, розташованій по сусідству, почулися метушня та буркотіння, які свідчили, що господиня не спить. Збагнувши, що для виконання свого плану йому необхідно обеззброїти цього цербера[40] в спідниці, вчений, хоч як йому не хотілося знову мати діло з її лихим язиком, мусив почати розмову.
— Вам начебто не спиться, моя шановна й ласкава місіс Буш? — мовив він, вирішивши для початку вдатися до випробуваного засобу — до пластиря лестощів. — Вас щось непокоїть, моя добра господине, чи не можу я вам допомогти?
— А що ви мені дасте? — пробурчала Естер. — Припарку, щоб я заснула?
— Краще казати не «припарка», а «катаплазм». Але коли у вас щось болить, то я маю серцеві краплі; ви їх вип'єте з коньяком і заснете, якщо я хоч трохи тямлю в медицині.
Доктор Баттіус дуже добре знав дошкульне місце Естер і, не сумніваючись, що жінка від цих ліків не відмовиться, заходився їх готувати. Коли він подав мікстуру, Естер прийняла її з похмурим і незадоволеним виглядом, але проковтнула з охотою, яка свідчила, що ліки хворій до вподоби. Жінка пробурмотіла щось, ніби дякуючи, а лікар мовчки спостерігав, як діє його снотворне. Менше ніж за півгодини дихання Естер стало таким глибоким і, вживаючи Оубедову термінологію, «підозріло спокійним», що коли б йому невідома була дія на організм опіуму, чималу дозу якого він додав у коньяк, то він міг би піддати сумніву силу своїх ліків і подумати, що жінка прикидається. Тепер, коли заснула і стурбована Естер, запанувала цілковита й загальна тиша.
Тоді доктор Баттіус безшумно та обережно, наче нічний крадій, підвівся й вислизнув із своєї халупи, чи радше буди, бо кращої назви вона не заслуговувала, і подався до сусідніх жител. Тут він трохи загаявся, щоб переконатися, чи всі міцно поснули. Виявивши цей важливий факт, він більше не вагався і почав важкий підйом на самісіньку вершину бескиду. Хоч як він намагався ступати тихо, це в нього не зовсім виходило, і коли він уже вітав себе з тим, що досяг своєї мети щасливо, і поставив був ногу на найвищий прискалок, чиясь рука вчепилась у полу його каптана, припинивши просування природолюба так рішуче, ніби то сам Ішмаел Буш усією своєю велетенською силою пришпилив його до землі.
40
Цербер — у давньогрецькій міфології триголовий пес із хвостом і гривою із змій, що охороняв вхід до потойбічного світу. Переносно — лютий сторож.