Нещастя запалило іскру в цих суворих душах, що запеклися від примітивного життя, і від цієї іскри яскравіше розгорівся вогник родинної прихильності, що досі ледь жеврів. Батьків і дітей давно вже єднали тільки нетривкі звички; Ішмаел мав підстави побоюватися, що незабаром перенаселений вулик спорожніє, і сини, яких він зростив, залишать його самого, без підтримки, виховувати цілу юрбу малих, безпомічних дітей. Дух непокори, що його перший виявив Ейса, охопив і решту синів; і скватер з сумом пригадував ті часи, коли він, молодий і завзятий, сам отак-от покинув своїх старих і нужденних батьків, щоб вільно, без усяких пут, почати своє життя. Але тепер ця небезпека трохи відступила — його батьківська влада, якщо вже й не мала колишньої сили, то принаймі визнавалася і могла ще якийсь час протриматися.
І справді, сумна подія вплинула на його не вельми кмітливих синів, але вони відчували і якусь недовіру до батька, і сумніви щодо справжніх обставин смерті свого брата. Туманні картини малювалися в уяві двох чи трьох старших юнаків: їм ввижалося, що батько міг наслідувати Авраама[43], тільки він не може, як той святий чоловік, послатися на волю божу, роблячи своє жахливе діло. Але образи були невиразні, а думки такі розпливчасті, що не лишили по собі якогось помітного сліду, і все, що відбулося, як ми вже сказали, швидше зміцнило, ніж послабило владу Ішмаела.
Ось у такому душевному стані родина поверталася туди, звідки вранці вирушила на пошуки, що призвели до вельми сумних наслідків. Довгий, марний похід під проводом Ебірама, страшна знахідка, похорон — на все це пішло багато часу, і поки вони перейшли велику рівнину, що лежала між могилою Ейси та бескидом, сонце вже схилилося на захід. Що ближче вони підходили до бескиду, то вищим він ставав, наче вежа, яка здіймалася з морського дна; коли ж до нього залишилося не більше милі, вже можна було розрізнити деякі предмети на вершині.
— Так, невесела новина для дівчаток! — сказав Ішмаел, який час від часу озивався, аби розрадити свою дружину. — Наші меншенькі всі любили Ейсу; він завжди балував їх, приносячи якісь подарунки з полювання.
— Так-так, — пробурмотіла Естер. — Хлопець був гордістю нашої родини. Інші мої діти — ніщо в порівнянні з ним!
— Не кажи так, жінко, — відповів скватер, гордовито кинувши оком на низку могутніх синів, які йшли трохи позаду. — Не кажи так, стара Істер, бо небагато знайдеться батьків, що мають більше прав похвалитися своїми дітьми, ніж ми.
— Подякувати за них, а не похвалитися! — покірливо відповіла Естер. — Ти хочеш сказати: подякувати за них…
— Хай буде подякувати, якщо тобі це слово більше до вподоби, старенька… Але як там Неллі й дітлахи? Вона, певне, забула, що я наказав їй робити, і не тільки дозволила дітям заснути, а й сама, ручаюсь, бачить зараз уві сні луки Теннессі. Твоя племінниця тільки й знає, що мріяти про поселення!
— Еге ж, вона нам не підходить; я це подумала, та й казала, ще коли ми прихистили її після смерті всіх її близьких. Смерть не щадить родин, Ішмаеле! Дівчина подобалася Ейсі; може, вони коли-небудь очолили б нашу родину замість нас, якби все склалося інакше….
— Ні, з неї не вийде дружини для жителя пограниччя. Хіба так господарюють, коли чоловік на полюванні? Ану, Ебнере, пальни разок, хай знають, що ми повертаємося. Їй-богу, вони всі поснули — і Неллі, й малі!
Юнак охоче підкорився, що свідчило про те, як йому кортіло побачити міцну й метку постать Еллен на зазубленій вершині бескиду. Пролунав постріл, але у відповідь не було ніякого сигналу. Якусь хвилю всі стояли, очікуючи, а тоді, ніби змовившись, вистрілили разом. Такого гуркоту не могли не почути ті, що залишилися на бескиді, бо до нього було зовсім недалеко.
— Ага! Ось вони, нарешті! — вигукнув Ебірам — він, як звичайно, поквапився першим оголосити те, що могло розвіяти його страх.
— Це спідниця майорить на вірьовці! — сказала Естер. — Я сама її повісила!
— Твоя правда; але ось і дівчисько. Негідниця розкошувала собі в наметі!
— Ні, не те, — мовив Ішмаел; на його обличчі, звичайно непорушному, з'явився вираз неспокою. — Це вітер напинає намет! Ото дурні діти — мабуть, відв'язали парусину від кілочків, і якщо вчасно не закріпити її, то намет зірве!
Ледве він устиг договорити, як сильний порив вітру промчав там, де вони стояли, закрутивши на своєму шляху куряву; а потім, ніби скорившись владній руці, вихор злетів над землею просто туди, куди були звернені всі погляди. Послаблена парусина затремтіла під його натиском, потім провисла на якусь хвилю. Хмара листя знялась і закружляла над бескидом, а потім швидко, наче яструб з вишини, полинула вниз і помчала вдалину, мов зграя ластічок, які стрімливо віддаляються на нерухомих розпростертих крилах. А слідом за листям пролетів і білосніжний намет; а втім, він упав тут-таки за бескидом, і вершина була така ж гола, якою вона й досі височіла серед пустки.
43
За біблейськими переказами, бог звелів патріарху Аврааму віддати йому в жертву свого сина Ісаака.