Вигляд людини, сповненої рішучості й стійкості, — рис, притаманних лише розумній істоті, — рідко коли не викликає беззастережної поваги з боку нижчих створінь. Передні бики відсахнулися, зупинившись на якусь хвилю, а щільна лавина тварин, що мчала за ними, здригнулась, і сотні бізонів, кидаючись врізнобіч, розсипалися по рівнині. Аж ось із задніх рядів знову почулося глухе ревіння, і гурт навально кинувся вперед. Однак передня частина його роздвоїлася: непорушна постать трапера ніби розтинала стадо на два стрімкі живі потоки. Мідлтон і Пол пішли за траперовим прикладом, і таким чином на шляху бізонів утворився слабкий заслін з людських тіл.
Їхнє втручання на кілька хвилин врятувало гайок. Але на благеньку лінію захисників насувався основний гурт, і незабаром їхні постаті зникли у хмарах куряви: будь-якої хвилини бізони могли прорватися в зарості. Становище трапера та його товаришів ставало дедалі скрутнішим, і вони поволі відступали назад перед цією навалою, коли це розлючений бик шугонув повз Мідлтона, мало не збивши його з ніг, і майнув, наче вітер, крізь кущі.
— Зімкніться й ні кроку назад! — закричав старий. — А то за ним кинуться тисячі цих чортів!
Однак навряд чи їм пощастило б дати собі раду з цим живим потоком, коли б серед веремії не подав свого голосу Азінус, обурений таким нечемним вторгненням у свої володіння. Навіть найупертіші та найлютіші бики затремтіли, почувши цей грізний дивний крик, і, наче божевільні, кинулися врозтіч від того самого гайочка, куди вони щойно всі рвались, як убивця до священного притулку.
Гурт розділився, і два темні потоки, огинаючи гайок, зливалися в один десь за милю від нього, на протилежному боці. Щойно старий побачив, яке несподіване враження справив голос Азінуса, він спокійнісінько почав перезаряджати рушницю, від щирого серця сміючись своїм дивним безгучним сміхом.
— Ти ба, як біжать, — ну чисто тобі собаки, коли їм прив'яжуть до хвоста торбинку із шротом. Тепер вони вже не повернуть, не бійтесь, бо коли навіть задні буйволи й не чули нічого, то уявлятимуть, що чули; ну, а коли вони передумають, то хіба нам важко примусити осла доспівати свою пісню!
— Осел заговорив, а Валаама не чути![47] — ледь вимовив бортник, зайшовшись таким реготом, що, певне, ще додав бізонам страху. — Зовсім чоловік онімів, наче цілий рій молодих бджілок сів йому на кінчик язика, і він ніяк не наважиться слова вимовити, аби ті не відповідали по-своєму.
— Як же це так, друже, — повів далі трапер, звертаючись до заціпенілого природолюба, який ще й досі не оговтався, — як же це так: ти ж тим і заробляєш собі на прожиття, що записуєш назви всіх польових звірів та всіх небесних птахів, а так злякався гурту буйволів, що мчать прерією! Але ти вже, я бачу, наготувався затіяти суперечку, чи маю я право називати їх так, як їх називає кожний мисливець чи торговець на пограниччі!
Проте старий помилився, вважаючи, що приведе вченого до тями, викликавши його на спірку. Від цієї хвилини природознавець, наскільки нам відомо, ні разу в житті, окрім одного випадку, більше не вживав того слова, яким визначається вид чи рід тварин, що так його настрахали. Він уперто відмовлявся їсти поживне м'ясо представників усієї бичачої родини; ба навіть тепер, коли природознавець, оточений загальною повагою, в усьому блиску вченості безпечно живе в одному з приморських міст, він на званих обідах із жахом відвертається від найсмачніших наїдків з яловичини, з якими не зрівнятися жодній страві, що їх подають під тією самою назвою в знаменитих харчівнях Лондона чи й у славетних паризьких ресторанах. Одне слово, відраза шановного природолюба до волового м'яса нагадує те почуття, яке чабан прищеплює провинному собаці: він одягає намордник на порушника, зв'язує його і кладе біля кошари так, щоб кожна вівця, проходячи крізь ворота, наступала на нього. Кажуть, після такої покари винуватець відчуває пересит і навіть дивитися не хоче на баранину. Коли Пол і трапер урешті-решт погамували свої веселощі, викликані заціпенінням їхнього вченого товариша, той уже почав дихати знову, ніби його легені, які тимчасово припинили свою роботу, запрацювали внаслідок дії штучних міхів, і він востаннє вимовив те слово, що надалі стало для нього забороненим. Оце і був той єдиний випадок, що на нього ми натякали.
47
Натяк на біблійну легенду про Валаама, ослиця якого нібито заговорила людською мовою, протестуючи проти побоїв.