Тут було набагато тепліше, ніж у Лозанні, не кажучи вже про Цюріх і Берн; пахло морем, хоч його не було, але мертво-чахла сталева гладінь озера; височіла Монте-Веріта, гора правди, де на початку століття оформився як рух європейський авангард; родоначальниками його були російські художники; переморгувалися вогники на набережній; все ще лунала музика; у тратторіях та піццеріях було повнісінько людей, але мова переважно німецька, італійської майже не чути.
Степанов лишив машину неподалік від набережної, спустився у піццерію, замовив спагетті по-неаполітанськи, з підливкою із шампіньйонів, з сиром і помідорами, поклав на стойку бару монету і попросив дозволу подзвонити: вусатий хазяїн у накрохмаленому фартусі підсунув телефон, поцікавився, яке вино питиме гість, Степанов відповів, що не питиме вина, воду; попросив довідкову книгу, легко знайшов телефон Софі Сфорца-Руїджі, набрав номер, почув співучий італійський голос, відрекомендувався і попросив призначити зустріч.
— Але я погано розмовляю англійською, — відповіла синьйора Сфорца-Руїджі. — І потім, про що ви хочете з нами розмовляти?
— У мене є пропозиція для вашого чоловіка…
— Сценарій?!
— Так.
— Але він уже не працює, він хворий…
— Тоді, може, сеньйор Руїджі порадить, з ким мені варто переговорити. Джульєтта сказала, що він дасть дуже розумну рекомендацію.
— Але Джульєтта не дзвонила нам…
— Добре, я спробую ще раз поговорити з нею.
Він познайомився з Джульєттою, чарівною актрисою, в Мадріді на телебаченні; вони вдвох вели передачу, подібну до тієї, яка називається в нас «Доброго ранку»; потім часто дзвонили одне одному; в голосі Софі Сфорца бринів страх; Степанов зрозумів, що без рекомендації його не приймуть, а йому необхідно побачити цих людей, він просто не має права їх не побачити.
… Джульєтта, на щастя, була вдома, в Римі, обіцяла відразу подзвонити Сфорца.
… За годину Степанов зупинив машину біля невеличкого особняка в горах, над озером; цокотіли цикади; він спершу навіть не повірив вухам своїм, усе-таки жовтень; якась дивна пташина співала в ліанах; господи, як усе схоже на Абхазію, подумав він, тільки тут немає доброго Алябрика, веселого й галасливого бармена з пансіонату «Апсни».
Він подзвонив у двері; в передпокої спалахнуло світло; хтось припав до вічка; холодно клацнув замок; другий; на порозі стояв високий, ще молодий чоловік у білому костюмі.
— Проходьте, — сказав він чудовою англійською, — ми чекаємо на вас.
У великому холі було похмуро, одна лише настільна лампа; двері на веранду відчинені; там сиділа жінка, як дві краплини води схожа на покійну Франческу, тільки сива, хоч обличчя молоде. В її довгих, дуже тонких пальцях був затиснутий довгий мундштук, сигарета теж довга, яскраво-жовтого кольору; пальці ледь тремтіли, хоч вона старанно намагалася це тремтіння приховати.
— Сідайте, синьйор Степанофф, ми згодні послухати сюжет вашого сценарію, — сказала вона. — Мій чоловік пообіцяв Джульєтті проконсультувати вас. Ви справді з Росії?
— Так.
— І збираєтесь туди повернутись?
— Безумовно, — Степанов усміхнувся.
— Але ж там зараз неможливо жити, такий терор.
Степанов знову посміхнувся.
— Нічого, переживемо, тут теж не без терору, однак ви не збираєтесь виїжджати…
— Хочете випити? — спитав Руїджі.
— Ні, дякую, хіба що склянку води.
— З газом?
— Та якої завгодно, аби холодна була…
Руїджі приніс води, сів біля дружини, зітхнув з хрипом, прокашлявся.
— Давайте ваш сюжет, я весь — увага.
— Скільки часу ви мені відпускаєте?
— Все залежить від того, якою мені здасться історія.
— Здасться, — впевнено сказав Степанов, відчуваючи напруженість Софі і її чоловіка. — Вам здасться… Мова йде про політичний злочин… У якомусь місті в президентському апартаменті[26] готелю знайшли труп мільйонера…
— Це вимисел чи факт? — спитав Руїджі.
— А вам як хотілося б?
— Мені хотілося б вимисел, — відповів той.
— Добре, — погодився Степанов, — тоді я не називатиму вбитого Леопольдо Граціо, а назву його просто Леопольдо.
— Не сходиться, дуже близько, і потім Граціо, як мені відомо, не вбили, він покінчив життя самогубством, бо йому загрожувало банкротство.
— Тоді назвемо покійного Джоном, перенесемо дію в Штати.
— Це хороша пропозиція, — озвалася Софі Сфорца; О люб’язна усмішка була вимучена, тонкі пальці все ще дрібно тремтіли.