— Не блазнюй! — обурився старший По. — Він не міг тобі сказати цього! Ти ще малий, не доріс до того, щоб Арістотель говорив з тобою так відверто!
— Мені двадцять п’ять, тату, в цьому віці Онассіс уже орудував справами.
— А ти для мене і в п’ятдесят залишишся дитиною!
— Не бути мені тоді Онассісом.
— Не бути, — погодився батько. — Таких, як він, бог дарує Греції раз у століття…
«Цей сімдесятирічний, — думав Френк, відчуваючи, що підходити ще рано, секунд сорок у запасі, а то й сорок п’ять, — чимось схожий на Онассіса, тільки той був курдупель, а цей сивий красень високий, як Ланкастер… Зрештою, — почув він свій голос і відзначив, що в голосі була тривога, — Онассіс теж мав справу з такими типами, мафія, ясна річ, але, чорт візьми, не нам же виконувати чорнову роботу; я не збираюсь нікого ні до чого примушувати, я маю справу з ідеєю, з прекрасною ідеєю нашої свободи, їй я служу, коли хтось заважає, його треба вміти примусити зійти з дороги, та й годі… Шеф не сказав мені, хто ця людина, теж конспіратор, нібито в мене дві звивини… Але ти зараз захотів випити, — зрозумів він себе, — чому тобі захотілося випити? І не просто так, як це заведено, взяв скотч[32] з льодом і смокчи його весь вечір, підливаючи соди, а по-справжньому, тягучим, довгим ковтком…»
— Добрий вечір, у вас вільне місце? — спитав Френк, підійшовши до сивого.
— Взагалі я чекаю гостя…
— Он як… А я тільки-но приїхав із Стамбула…
— То сідайте… Випийте чашку кави…
— І привіз привіт і лист від Казема…
— Я так і зрозумів, що де ви… Мене звуть П’єр Ніссо…
— А мене Якуб Назрі.
— Дуже приємно, — відповів Ніссо й звернувся до Френка чудовою турецькою мовою.
Френк похитав головою.
— Я народився на Кіпрі, жив у грецькій общині.
Ніссо заговорив по-грецькому; його словарний запас був не дуже великий, але вимова прекрасна.
Френк відповів йому на смирненському діалекті; батько не розмовляв з ним дома по-англійськи; йому подавали лише грецьку їжу, вино також.
Ніссо задоволено кивнув, закурив тонку чорну сигарету й спитав:
— Що питимете?
— Віскі.
— З льодом?
— Ні, чисте.
— О’кей. А я візьму пастис, чимось нагадує грецьку горілку, правда ж?
— Мабуть.
— Помиємо руки?
— Неодмінно.
Вони спустилися в напівпідвал, там біля будки телефону-автомата були вбиральні; вони ввійшли у тісну кімнатку, Ніссо замкнув двері, пустив воду і сказав:
— Ну, що у вас, давайте.
Френк мовчки простяг йому фотографії.
Ніссо глянув на них мигцем, змазав, так би мовити, і повернув Френку.
— Я знаю цих людей, і в нашій картотеці є фотографії кращі, ніж ваші, дуже контрасні, зроблені на чорно-білій плівці. Де вони?
— На рю Вашінгтон до восьмої. Потім будуть на рю Муффтар, у крітському ресторані…
— Добре… Тепер про діло… Я маю на увазі наше діло, містер Назрі… Мої друзі зацікавлені в тому, щоб придбати п’ять миль пляжу вздовж берега Парани у Парагваї…
— Вас цікавить фінансування?
— Ні. Ці землі належать «Юніон пасіфік»… Вони занедбані. Треба, щоб ваші друзі вплинули на босів цього концерну. Торгуватися не станемо.
— Вважайте, що ця земля ваша.
— О’кей. Мої друзі будуть задоволені такою відповіддю.
Ніссо витяг з внутрішньої кишені піджака портмоне, плоске, черепахове, легко, жестом провінціального фокусника відкрив його, вийняв аркуш тонкого паперу.
— Прочитайте й підпишіть, — сказав він.
Френк пробіг текст: «Мої друзі, а за їхнім дорученням я, гарантують, що землю по річці Парана в Парагваї, яка тепер є власністю фірми «Юніон пасіфік», буде продано протягом листопада — грудня цього, 1983 року тому, хто подасть цей папір».
— У мене немає ручки.
— У мене є, — і Ніссо простягнув Френку «паркер».
Френк підписав, не торкаючись паперу пальцями.
Ніссо похитав головою.
— І відтисніть два пальці біля вашого підпису, Назрі. Папір відповідним чином оброблено, доказ повинен бути цілковитий.
Френк згадав слова шефа: йти на будь-які умови того, хто з ним зустрінеться, подумав, що все це нікчемне, треба мати справу з тими, хто вірить слову, а не вимагає відбитку пальця; як злочинці, їй богу, нічого собі агентура!
Ніссо помив руки, побризкав злегка водою на лацкан, тільки дві краплі, але так, щоб вони були помітні, стряхнув кілька крапель на ліву штанину, вийшов з туалету, зняв телефонну трубку, закривши собою диск так, аби Френк не міг побачити цифр, набрав номер.