— Хто б міг подумати, що революційний прем’єр Гаривасу живе, як монах…
— Ти не віриш мені?
— Я люблю тебе…
— Це я люблю тебе.
— Скажи ще раз.
— Я тебе люблю.
— У мене навіть мурашки по тілу бігають, коли ти це кажеш… Чи не можна якось одірватися від твоїх охоронців?
— У сельві немає доріг, а коли ми почнемо з тобою любитися на шосе, то збереться дуже багато водіїв, — він засміявся. — А от я вірю тобі, Марі. До кінця. В усьому.
— Можна мені інколи дзвонити тобі й ставити безглузді запитання про твою енергопрограму?
— Не називай мою мрію безглуздою.
— Безглуздими я назвала свої запитання…
— Ніколи так не говори ні про себе, ні про свої, запитання.
— Не буду. А скільки ще їхати? Ти можеш не так швидко мчати?
— Можу, тільки тоді вони опиняться зовсім поряд.
— Краще б я не приїздила до тебе… Ніколи не думала раніше, що ти такий…
— Який?
— Гранітний…
— Не ображай мене… Просто зараз особливий момент, розумієш?
— Ні, не розумію, ти ж не пояснив мені…
— Зараз, у ці дні, вирішується багато… Я не маю права розповідати тобі все, але ти проникнись моїм настроєм, Марі, відчуй мене. Ти думаєш, я не знаю, скільки в мене недругів, заздрісників, відвертих ворогів? Ти думаєш, я не знаю, що чимало з них радітимуть, якщо мій проект провалиться? Так, ти правильно відчуваєш, що Граціо — ключова фігура цих днів, тільки не один він, тут і Дейв Ролл, і Морган, і Баррі Дігон, однак ти забудь про це, я й так сказав тобі дуже багато, не треба було б мені, не можна посвящати жінку в чоловічі справи, це безжально…
— Мігель, а пригадуєш, що я сказала тобі, коли ти вперше залишився в мене?
— Пригадую. Я пам’ятаю кожну нашу хвилину… Пам’ятаю, як просто й гарно ти спитала мене…
І раптом, як у хорошому детективному фільмі, з провулка на дорогу вискочили двоє хлопців. Їхні обличчя були бліді, аж сині, вони зупинились, незграбно розчепіривши ноги, підкинули до животів короткостволі «шмайсери»; Санчес швидко вивернув кермо, встиг різко й боляче пригнути голову Марі, знову крутнув кермо, почув автоматний стрекіт за спиною — це, висунувшись із «шевроле», по терористах стріляли охоронці, з усієї сили натиснув на акселератор і помчав посеред вулиці до виїзду з міста…
Коли Санчес повернувся до палацу, там саме відбувалося екстрене засідання кабінету; про замах доповідав начальник управління безпеки; змова правих ультра; міністр оборони майор Лопес вніс пропозицію, щоб віднині в машині прем’єра завжди їздив начальник охорони, а супроводжували прем’єра дві машини з офіцерами із з’єднань «червоних беретів» — найтренованіших з’єднань республіканської армії; незважаючи на те, що Санчес голосував проти, а начальник генерального штабу Діас утримався, пропозицію було прийнято більшістю голосів.
5
Що таке «ланцюг»? Ілюстрація № 1
БНД, Пуллах: 24/176-JI
Строго конфіденційно
Сектор дослідження інформації
Гамбурзька журналістка Марі Кровс (досьє 6-ад-52), акредитована при європейському Прес-центрі, двічі протягом останніх одинадцяти місяців виступила з матеріалами, що заслуговують на оперативне вивчення. а) 12.02.83 вона опублікувала в «Бліці» повідомлення з Женеви про те, що лідером правих екстремістів, які діють з території Сальвадору проти Нікарагуа, є Хорхе Ауреліо, агент ЦРУ за кличкою Нортон, що перебуває на зв’язку з Джозефом.
За відомостями, які ми одержали від наших колег з Ленглі, Нортон справді перебуває на зв’язку з Джозефом, який працює в Сальвадорі «під дахом» радника національних компаній, зайнятих виробництвом сої, бобів какао та бананів.
Отже, на думку наших американських колег, або ж є витік цілком секретної інформації з штаб-квартири ЦРУ, що може завдати непоправної шкоди інтересам не тільки США, а й усього західного товариства, або ж витік інформації постійно відбувається в Сальвадорі.
Оскільки ніхто з журналістів не повідомляв у свої газети про згаданий вище факт, що зачіпає інтереси наших американських колег, відділ «У-ф-14» ЦРУ просить вжити можливих заходів, щоб встановити канал, яким ця інформація надійшла до Марі Кровс. б) 27.03.83 саме Марі Кровс надрукувала в ліворадикальній газеті «Войс» статтю під заголовком «Без п’яти дванадцять». У цьому матеріалі М. Кровс писала, що години «кривавої диктатури в Гаривасі» лічені, сили національного оновлення не мають наміру терпіти далі «тиранію, корупцію і зраду національних інтересів», що «мабуть, падіння нинішнього прогнилого продажного режиму є справою не місяців і тижнів, а днів, а можливо, й годин».