Іноді — приміром, коли я бував п’яним,— мені передавалося хвилювання брата, його страх, що зі мною станеться лихо. Якось я затримався на вечірці і пізно вертався додому. Щойно я сів за кермо, мене обпік настільки сильний спалах тривоги, що я миттєво прийшов до тями. Коли я спробував розповісти про це приятелям, які розважалися зі мною, вони взяли мене на глум. Хай там як, а тієї ночі я їхав навдивовижу тверезим. Мабуть, тут задіяний парапсихологічний механізм, яким ми користуємося, не розуміючи, як саме він функціонує. Наскільки мені відомо, ніхто не запропонував вичерпного пояснення цього явища, хоча такі випадки є поширеними й зафіксованими.
Однак моя історія овіяна іншими загадками.
Мені не вдалося вийти на слід брата. Згідно з документами, я не мав рідних братів, тим паче близнюків. Хоча я потрапив до прийомної сім’ї у віці трьох років, у мене залишилися уривчасті спогади про минуле. Згадати брата я не можу. Мої нинішні батьки нічого не знають; вони стверджують, що під час усиновлення про інших дітей навіть не йшлося.
Усиновлена дитина має певні права. Найголовніше — захист від біологічних батьків. Закон забороняє їм будь-які контакти. Ще один важливий привілей — після досягнення повноліття людина може ознайомитися з деякими обставинами усиновлення. Скажімо, дізнатися імена біологічних батьків або адресу суду, де було здійснено процедуру усиновлення. Дозволяється вивчити відповідні записи.
Щойно мені виповнилося вісімнадцять, я скористався всіма цими правами. Мене переповнювало бажання розвідати якомога більше інформації про родичів. Агенція з усиновлення спрямувала мене до суду графства Ілінг, де зберігалися документи. Там я виявив, що до прийомної родини мене віддав батько — Клайв Олександр Борден. Моя мати — Діана Рут Борден (у дівоцтві Елінгтон) — померла невдовзі після моєї появи на світ. Я припустив, що втрата дружини спонукала Бордена відмовитися від мене, але, за моїми підрахунками, від дня її смерті до мого усиновлення минуло понад два роки і впродовж цього періоду батько виховував мене самотужки. Моє офіційне ім’я — Ніколас Джуліус Борден. Я не знайшов жодної згадки про другу дитину — усиновлену чи будь-яку іншу.
Згодом я проглянув усі акти реєстрації народження в архівах лікарні Святої Катерини. Скрізь зазначалося, що я єдиний син подружжя Борденів.
Попри все, мій телепатичний зв’язок із братом-близнюком не обірвався й існує донині.
ІІ
Книжка, опублікована американським видавництвом «Доувер Паблікейшенз», була якісно й гарно оформлена. На обкладинці красувався одягнений у смокінг фокусник, який виразно простягав руки до дерев’яного ящика, звідки виходила молода дівчина, що сліпуче посміхалася. За тих часів її вбрання, безсумнівно, вважалося доволі відвертим.
Під іменем автора було написано: «Редакція і примітки лорда Колдердейла».
У нижньому кутку виднівся чіткий напис великими білими літерами: «Знаменита збірка секретів, захищених клятвою».
На зворотному боці аркуша був надрукований довший і змістовніший текст:
«Ця книжка, вперше опублікована видавництвом “Гудвін & Ендрюсон” у Лондоні 1905 року, призначалася виключно для професійних фокусників, які погоджувалися скласти клятву про нерозголошення. Примірники першого видання стали бібліографічною рідкістю і наразі є недоступними широким колам читачів.
Нинішнє видання вперше виходить великим накладом. Текст відтворено без скорочень; збережено всі оригінальні ілюстрації, а також коментарі й примітки британського графа Колдердейла, знаного поціновувача сценічної магії.
Автор, Альфред Борден, прославився як винахідник легендарного трюку “Нове транспортування людини”. Борден виступав під псевдонімом “le Professeur de Magie”[1] і був провідним ілюзіоністом першої декади ХХ сторіччя. На початку кар’єри його підтримували впливові покровителі — Джон Генрі Андерсон і Невіл Маскелайн. Сучасниками Бордена були Гудіні, Девід Девант, Чун Лін-Су, Бюатьє де Кольта. Він жив у Лондоні, але часто гастролював Сполученими Штатами та Європою.
Строго кажучи, цю книжку не можна вважати навчальним посібником, проте, вона містить надзвичайно цікаву інформацію про одного з найвидатніших ілюзіоністів усіх часів і дає вичерпне уявлення про ілюзіоністські прийоми, що приверне увагу як любителів, так і професіоналів».
Я вважав кумедним той факт, що один із моїх предків був ілюзіоністом, хоча особливої зацікавленості не відчував. Більшість трюків, зокрема карткові, навіюють на мене нудьгу. Деякі телевізійні шоу справляють неабияке враження, проте я ніколи не прагнув дізнатися, яким чином досягаються такі ефекти. Пригадую один влучний вислів: «Що ревніше фокусник захищає свої секрети, то банальнішою виявляється їхня сутність».