Ти можеш виправити цю помилку навіть без чарівного калейдоскопа. Для початку запиши імена своїх мами і тата, потім бабусь і дідусів, розпитай батьків і запиши все, що вони пам’ятають про своїх дідусів і бабусь. Таким чином назбирається досить багато інформації і ти опишеш свій родовід та збережеш історію своєї родини. Коли ти виростеш, то зможеш завітати у заклади, в яких зберігаються старі документи. їх називають архівами. Там ти знайдеш інформацію про свою родину, якої не знали ні тато з мамою, ні дідусі з бабусями. Цілком імовірно, що твоїми пращурами були гетьмани чи відомі полководці, а можливо, винахідники чи народні умільці.
Олянка з Дмитриком випадково натрапили на свого пращура, якого звали козаком Мамаєм Про цю постать існує дуже багато розповідей. Спробуємо і ми трохи більше дізнатись про нього.
Козак Мамай
Козак Мамай — один із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря. Оповіді про нього можна зустріти в народних леґендах та переказах. Та чи не найкраще його образ відтворений у народному живописі. Згадай, який вигляд мав козак, якого зустріли діти в музеї. Звідки він з’явився?
Так, він зійшов із малюнка на старій скрині.
На різних картинах він мав різне вбрання, але найчастіше Мамай був убраний в оксамитовий жупан, сап’янові чоботи та сині шаровари. Поголена голова з хвацько закрученим за вухо «оселедцем», довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум’яні щоки — таким перед нами постає портрет красеня-козака, який склався в народній уяві.
На картинах козака Мамая на завжди малювали з бандурою, що є символом співучої душі українського народу. Також зображували коня, який символізував народну волю, і дуб — символ могутності.
Такі картини малювали яскравими, соковитими фарбами на полотні, на стінах будинків, на віконцях, кахлях, скринях, посуді, навіть на вуликах і на дверях. Водночас до малюнків могли додавати напис «Я козак Мамай, мене не займай». Наявність таких картин свідчила про доброту, незалежність та веселу вдачу хазяїв господи. Згадані малюнки, що дійшли до нашого часу, не тільки вдало прикрашали домівку, а й розповідали про смаки та світогляд її господарів.
На картинах Мамай зображений як воїн, захисник Батьківщини і, водночас, виконавець дум і пісень. Отже, у цьому козакові поєднались як матеріальні, так і духовні сили народу. Можливо, саме тому в пісні про нього співають:
Проте ким був цей козак Мамай, чи був він узагалі, чи, може, його вигадали?..
Історичні документи засвідчують, що в добу Козаччини (XVII століття) та Гайдамаччини (XVIII століття) — у періоди національно-визвольної боротьби українського народу за Батьківщину і за найважливіше право бути вільними — прізвище Мамай носило багато воїнів, які належали до козацького стану різних регіонів України.
Мамаєм звали й запорожця, який був учасником гайдамацького руху, що 1750 року відвойовував місто Мошни. За це він був схоплений ворогом і вбитий. Інший гайдамака — Андрій Марченко — взяв його шапку, натягнув її собі на голову й назвав себе Мамаєм. Новий Мамай знову громив ворогів на Черкащині 1758 року і загинув на полі бою.
Як бачиш, люди вважали за честь носити прізвище Мамай.
Деякі дослідники вважають, що козак Мамай був гайдамакою, але, за народними переказами і елементами картин, ми можемо стверджувати, що він був козаком-характерником. Саме так називали козаків, які мали надзвичайні здібності.
Люди вірили, що козак Мамай не був страченим. Перебуваючи в казематі, він маленьким шилом, яке не змогли відібрати під час арешту, намалював на стіні кущ калини, який вмить ожив і заповнив пахощами камеру. Побачивши це диво, козак на цій самій стіні зобразив баского коня з чорною гривою. Сила уміння характерника оживила і його. Поки відкривали темницю, Мамай устиг вскочити на спину коня, що не мав однієї підкови. Кінь рвонув уперед, а в руках катів залишився лише старий чобіт козака. Саме цей чобіт був повішений на шибениці замість славетного характерника.
Зник вершник, а пам’ять про нього залишилася. З роками постать Мамая увійшла в народні леґенди, стала улюбленим сюжетом у народному образотворчому мистецтві.
Якщо тебе цікавить історія України, зокрема часи Козаччини й Гайдамаччини, ти можеш звернутися до історичних довідників, а також до спеціальних книжок, у яких описується минувшина нашої держави. Адже кожна людина повинна знати історію не лише свого роду, а й своєї країни. А минуле України надзвичайно цікаве й сповнене величних подвигів заради свободи і щастя майбутніх поколінь, а отже і нашого щастя.
Кожна людина власним життям творить історію своєї країни. Не обов’язково для цього бути державним діячем, політиком тощо. Будучи вчителями, лікарями, робітниками, науковцями, можна творити майбутнє.
Батьки Олянки також десь працювали. Пам’ятаєш, інколи вони залишали дівчинісу на тривалий час у бабусі. Чому? Чим вони в цей час займалися?
Експедиція
Правильно! Тато і мама дівчинки їздили в експедицію. Чи знаєш ти, що означає слово «експедиція»?
Так, коли науковці щось досліджують, їм потрібні все нові й нові матеріали, а якщо вони досліджують природні особливості якогось регіону, то, щоб одержати такі матеріали, вчені повинні виїжджати в ті далекі місцевості. Ці поїздки й називаються науковими експедиціями. Деякі з них можуть тривати від кількох місяців до кількох років. Це дуже складна робота, бо люди опиняються далеко від своїх рідних домівок, інколи перебувають у дуже складних умовах, у місцях, куди рідко літають літаки або прибувають спеціальні пароплави. Робота займає практично весь їхній час. А інколи на них очікує й небезпека, бо часто такі експедиції відбуваються у безлюдних місцевостях, де блукають дикі звірі, чи сувора природа нещадно ставиться до людини.
До таких складних експедицій можна віднести й експедиції в Антарктиду, на береги якої батьки Олянки попрямують уже в наступній книжці Лесі Ворониної. Не проґав ці пригоди, берись до читання!
Веселих тобі мандрів з Олянкою та Буциком!
Редакція видавництва