— Гаразд, не бійся, я нікому не скажу, — сказав Буцик і по-дружньому поплескав Олянку по плечі. — Тільки пам’ятай — не можна користуватися тим, що тебе люблять. Це нечесно.
Дівчинка похнюпилася, а коли підняла голову, то Буцика поруч із нею не було. Вона розгублено глянула на Сардельку, яка принишкла у куточку, а тоді почула звідкись з-під столу знайомий пронизливий голосок:
— Гей, здорованько, нахилися! Я тут!
І справді, Буцик сидів під столом, от тільки він знову був завбільшки з коника-стрибунця. Та, здається, це зовсім не засмучувало малого чоловічка
— Ну чого витріщилася? Ніби нямликів ніколи не бачила! — пропищав Буцик і захихотів.
— Зажди, — захвилювалася Олянка, — а як же я потраплю до садочка? І хто розчаклує Ганну Петрівну?
— Все буде гаразд, — заспокоїв дівчинку Буцик, — просто Чарівна Страва перестала діяти, і я знову зменшився. Ніхто й ніколи не знає, на скільки вистачить тих чарів. А тепер слухай уважно. Своє завдання ми виконали — Сарделька вже ніколи не знущатиметься зі своєї господині. Головне зараз — повернути тебе до садочка Там ще й досі ніхто не знає, що ти зникла.
— Але як ми полетимо? Ти ж мене не втримаєш!
— Спокійно! Кожен порядний нямлик знає щонайменше сто способів, як переносити здорованів у повітрі. Але перед тим, як ми з тобою попрощаємося, запам’ятай — щовівторка я чекатиму на тебе о сьомій ранку біля входу до своєї оселі. Ти тільки постукай тричі у стіну в тому місці, де на шпалерах намальовано найбільший блакитний дзвіночок.
— Постривай, а як же… — Олянка хотіла розпитати у Буцика про його загадкових родичів і про світ нямликів, що жили у стінах, і ще багато-багато про що. Але тієї миті малий чоловічок у кумедному квітчастому вбранні голосно клацнув великим і середнім пальцями, й Олянку підхопив і поніс у безвість шалений вихор.
Розділ сьомий
де вихователька прокидається, а Сашко ґудзик дістає добрячого щигля
Коли Олянка розплющила очі, то побачила, що стоїть посеред їдальні. Здавалося, за той час, поки вона мандрувала з Буциком, тут нічого не змінилося. Ганна Петрівна так само стояла із заплющеними очима, і видно було, що їй сниться щось дуже приємне. Може, сердешна вихователька бачила вві сні, як її улюблена киця одужала?
Дівчинка підійшла до Ганни Петрівни і легенько поторсала її за рукав.
— Ой, що це зі мною? — зойкнула вихователька, протерла очі й здивовано глянула на Олянку. — А де той рудий хлопчик? Чи то мені привиділося?
— Мабуть, привиділося, — тихенько проказала дівчинка.
— Ну, то ходімо надвір. Добре, що ти нарешті все зїла! Аж тарілка блищить, — задоволено сказала Ганна Петрівна і, взявши Олянку за руку, попрямувала на ігровий майданчик.
Надворі, біля іграшкового будиночка, саме відбувалася репетиція святкової вистави. Діти були переодягнені у зайців, білочок та жабеняток, а Сашко Ґудзик гордо походжав у вбранні гнома. Олянка аж засміялася, коли побачила, як хлопчик схожий на Буцика.
— Ти чого регочеш, комахо?! — крикнув Сашко і, скориставшись із того, що вихователька відвернулася, підскочив до Олянки й боляче смикнув її за кіску.
Іншим разом Олянка напевно розплакалася б. Але тепер, після знайомства з хоробрим Буциком, дівчинку ніби підмінили. Вона сміливо глянула Сашкові просто у витрішкуваті очі, а тоді дала йому по носі добрячого щигля.
Вражений Ґудзик вхопився за носа і раптом почав скиглити:
— Ганно Петрівно! А Олянка б’ється!
Почувши, як найбільший забіяка в садочку скаржиться, що його побила тихенька полохлива дівчинка, вихователька тільки рукою махнула. їй було не до Сашкових вигадок. Усі думки Ганни Петрівни були вдома, біля хворої киці. Як вона там? І, відпросившись у директора, Ганна Петрівна щодуху побігла додому.
За годину вона повернулася. Але тепер обличчя виховательки аж сяяло від щастя. На руках вона тримала Сардельку. Біла киця ніжно терлася об щоку хазяйки, а коли та спустила її на землю, почала показувати справжні циркові номери. Спритна тварина ходила на задніх лапках, перекидалася в повітрі й стрибала крізь металевий обруч.
— Це диво! Диво! — вигукувала щаслива Ганна Петрівна, а всі діти плескали в долоні й сміялися.
Врешті Сарделька закінчила виступ, підбігла до Ганни Петрівни й, підскочивши, лизнула господиню в ніс.
Усі кинулися до виховательки й почали вітати її з одужанням улюблениці. А Сарделька крадькома підбігла до Олянки і так, щоб ніхто не бачив, по-змовницьки підморгнула дівчинці. Олянка усміхнулася й собі підморгнула у відповідь. Тепер їх об’єднувала спільна таємниця. В усьому світі тільки вони дві знали про існування казкових чоловічків, що живуть у стінах.
І головне — завдяки кумедному нямлику дівчинка і кицька зрозуміли: ніколи не можна завдавати прикрощів тим, хто тебе любить.
ПРИГОДА З КЛОУНАМИ СТРИБУНЦЯМИ
Розділ перший
в якому Олянка кличе в гості чарівного чоловічка, а тоді не знає, куди його подіти
Ледве Олянка розплющила очі, як одразу ж пригадала, що сьогодні ВІВТОРОК. Цей день тепер був для неї найголовніший. Бо саме по вівторках вона рано-вранці підходила до стіни у своїй спальні й тихенько, щоб не почули тато й мама, стукала у неї. Чому? А тому, що варто було дівчинці торкнутися найбільшого дзвіночка, намальованого на шпалерах, як у стіні з’являлися крихітні дверцята. І з тих дверцят вистрибував маленький чоловічок. Був це не хто інший, як славетний чарівник — Буцик із роду нямликів.
Звичайно, не кожному, як Олянці, щастить познайомитися з чарівником. Та ще й дізнатися, що існує ціла Країна нямликів — чоловічків, які живуть у стінах. А чарівної сили їм надає звичайнісінька манна каша, яку Олянка терпіти не могла.
Ось і тепер, підхопившись із ліжка і тихенько постукавши у стіну, дівчинка вже приготувалася до зустрічі з Буциком. У бічній кишеньці її рюкзака лежала металева коробочка з-під цукерок, наповнена холодною манною кашею. Її Олянка крадькома принесла із дитячого садочка.
— Дістала? — замість привітання запитав Буцик і вистрибнув зі стіни на килимок, який дівчинка завбачливо постелила на підлогу.
— Ось, — Олянка витягла з рюкзака коробочку з кашею й подала її нямликові.
Малий чоловічок, навіть не подякувавши, вихопив із рук дівчинки частування, дістав з кишені кумедного квітчастого костюмчика крихітну ложечку й почав швидко-швидко наминати кашу, приказуючи:
— Ням! Ням! Ням!
— Тихіше! — прошепотіла Олянка. — Розбудиш маму й тата!
Та нямлик тільки недбало махнув рукою і так швидко ковтав кашу, що за мить коробочка з-під цукерок блищала, як новенька, — в ній не лишилося й крихти Чарівної Страви.
— Ну то що, яку пригоду ти замовляєш на сьогодні? — запитав Буцик, вдоволено усміхаючись і витираючи рота рукавом.
Олянка розгубилася, в голові у неї закрутилося безліч думок. Ну от, наприклад, вона давно мріяла побувати на цирковій виставі, де акробати витанцьовують на височезних дибах-ходулях і навіть перевертаються через голову. І їй хотілося не просто дивитися, як це роблять циркові артисти, а й самій перекинутися через голову. І щоб їй аплодували глядачі, й щоб вона вклонялася та повторювала на біс карколомні трюки!
Але найбільше в світі дівчинка хотіла потрапити до загадкової Країни Нямликів. Та вона не наважувалася попросити про це Буцика. Адже ще при першій зустрічі малий чоловічок попередив, що жоден здоровань (так нямлики називали людей) ніколи не бачив цієї таємничої країни.
— Саме так! — вигукнув Буцик. — Жоден здоровань не може потрапити до нашого світу!
Олянка забула, що нямлик уміє читати думки, і їй стало соромно, що цей коротун ось так просто дізнався про всі її бажання.
— А до цирку ми потрапимо дуже просто, — весело додав нямлик. — Лише дочекаємося, коли Чарівна Страва почне діяти!