— Товаришу агроном, заждіть, куди ж ви?
Я зупинився і про всяк випадок увібрав голову в плечі.
— Що вам треба? Чого ви бігаєте, як навіжений? Я вас ще з ранку розшукую, товаришу Кузиєв! Лихо трапилося…
— Яке лихо? Поясніть до ладу…
— Лихо, — повторив бригадир, перевівши подих. — Наш бавовник укрився широю[4].
— Широю? Якою широю? Липучою, чи що? Хто приніс її на поле?
Бригадир очманіло витріщив на мене очі і розвів руками. А я розсердився ще дужче:
— Я покажу цим любителям солодкого! Я знаю, як боротися з такими шкідниками.
— Треба негайно вживати заходів, товаришу агроном. Це дуже небезпечна попелиця!
Що він сказав? Попелиця? Оце вже справді погано. Колись я чув, що існує така штукенція — попелицею називається. Вкрилося нею листя — вважай, уся рослина загинула!
Біжу слідом за бригадиром, а в самого душа холоне. Я цієї попелиці і в очі не бачив. А як з нею боротися, того взагалі не знаю. Що ж робити?
— Виручай, — кажу, — моя чарівна шапочко. Підкажи, що мені робити, допоможи порадою.
— Не можу, — тоненько відповідає вона. — Я й сама не знаю, що це таке — попелиця. Щоб збагнути це, розум і знання потрібні. Розум непідвладний чарам. Радо підказала б тобі, що робити, так сама не знаю.
— Але ти мусиш допомогти мені, шапочко!
— Не можу, дорогий. Знання, а отже й розум міститься у товстих книгах і пухлих головах учених людей. А я за весь свій вік не прочитала жодної, навіть тонюсінької книжечки. Лише кілька сторінок твоїх підручників, коли підказувала тобі…
Мурадхан-ака зупинився і показав рукою на поле, що лежало перед нами.
— Ось ділянка, вражена попелицею. — Він витер з чола піт і подивився на мене з надією.
Зволікати не можна було.
— Та-ак! Листя, отже, вражене, так?
— Звісно, листя, а що ж іще?! — з відчаєм простогнав бригадир.
— Слухайте, а що як узяти кущі за стебла і добренько потрусити? Чи не опаде ця огидна попелиця?
— Киньте жартувати, агрономе! Не час.
— Тоді обіллємо кущі водою і змиємо ворога!
Мурадхан-ака якусь мить дивився на мене, потім підняв обличчя проти неба і зареготав. Він сміявся гучно, розлого і ніяк не міг зупинитися. Я торкнув бригадира за плече:
— Посміялися, і годі. Скільки у вас робітників, товаришу бригадир?
— П'ятдесят п'ять, товаришу агроном.
— Хай кожен з них виріже по двадцять вербових лозинок. Негайно беріться до роботи. За годину зберетесь тут, на цьому місці.
Робітники зібралися раніше ніж за годину. В руках вони тримали по жмутику вербових лозинок. Я наказав усім узяти по грядочці.
— Беріть по кілька лозинок у кожну руку і стьобайте по листі бавовнику. Пам'ятайте, чим старанніше ви будете працювати, тим швидше ми знищимо ворога!
— Що ви надумали, агрономе? — закричав бригадир не своїм голосом.
— Виконуйте наказ, товаришу Мурадхан-ака!
— Та ви при своєму розумі? Ви ж знищите увесь бавовник!
— За бавовник я сам відповідаю. А ви відстали від життя, бригадире: не знаєте нових засобів боротьби з попелицею. Доведеться на ваше місце іншу людину підшукати.
Бригадир нічого не відповів. Круто повернувся і пішов до робітників.
Ось так, Мурадхане-ака! Хто тут агроном, ви чи я, Хашимджан Кузиєв? Наказав він вам — виконуйте, нічого мудрувати. Він же, либонь, не дурень, ваш агроном. Дурня сюди не поставили б.
Я похльоскав лозиною по халяві чобота, гордо підняв голову і… як ви гадаєте, що я побачив? Я з жахом побачив, що робітники, тримаючи жмутки лозин напереваги, як гвинтівки з багнетами, мовчки обступають мене. Вираз їхніх облич не обіцяв нічого доброго.
Я позадкував, позадкував, тоді кинувся навтьоки. Але тут Мурадхан-ака, що був уже близько, перечепив мене. Я перекидом полетів у сухий арик.
Отямившись, я почув голоси, зрозумів, що робітники щільно обступили мене з усіх боків.
— Зараз ми взнаємо, чого це він проти нашого бавовнику! — погрозливо сказав хтось.
— Що ти хочеш од невігласа, Ешбаю? — відказав йому інший робітник. — Тинявся, видко, по ресторанах та витанцьовував, доки у вузі вчився — от і все його навчання!
— Товариші, а може, вік без царя в голові? — втрутився хтось третій. — Недавно в районній газеті оголошення було. В ньому писалося, що з божевільні втік один дурень. Якраз і прикмети збігаються: на зріст близько двох метрів, дуже худий, затинається, трохи пришкандибує на ліву ногу…
4
Гра слів. Первісне значення слова шира — сік, патока, варення; друге — попелиця, шкідник сільського господарства, особливо небезпечний для бавовнику.