Проте гнав, гнав, гнав свій покірний ваговоз.
Й автоінспектори розуміли стрімкий біг машини: тільки що повз них проскочила із страшенною швидкістю дівчинка-робот з чорним кудлатим собакою. Треба було їх наздогнати, спіймати, тобто врятувати... Міліціонери давали команди по рації, звільняючи дорогу для прудкого ваговоза.
- Рессі, - волав Електроник, - затримай її ненадовго. Ми рухаємось услід.
“Неможливо, - радирував Рессі. - Якщо відвернути її увагу, вона може розбитися”.
- Скажи, що я відновився, я її врятую.
“Я не вірю, - відразу ж передав Елечкину відповідь електронний пес. - Я нікому не вірю”.
- Передай їй, - підказав Сергій другові, - що ми їй віримо.
“Пізно...” - прозвучала відповідь дівчинки з очима, які не сміються.
- Згадав! - закричав раптом Вовка Корольков і схопився з лави, ледь не випавши за борт Його ривком пасадили на місце. - Згадав! - радів класний Професор. - Згадав усе! І розмір острова Робінзона... І площу Африки... І відстань до кінцевої галактики...Все, все згадав! - І щасливий Професор несподівано усвідомив, яку хворобу він недавно пережив.
- Скажи їй, що я ніколи не буду елелекать. - буркнув Макар, штовхнувши ліктем Елека. - Будь другом, не пошкодуй енергії...
- Скажи їй, - механічно повторив електронний хлопчик, - що Макар ніколи не задаватиметься. Передай, будь ласка, Рессі, що я обов’язково буду людиною... Я допоможу їй...
І почув по рації відповідь Електронички: “Що ж ви, хлопці?.. Ех, ви... Які ж ви товариші?..”
- Тримайся, Елечко! - гукнули дружно дівчатка. - Ми з тобою!
Слова Електронички, промовлені майже пошепки, оглушили Електроника. Він схопився, ступив на борт і на повному ходу сплигнув з ваговоза.
- Ти куди? - встиг лише крикнути Сергій Сироїжкін.
Лікар затарабанив по кабіні. І раптом обличчя його просвітліло. Електроник не упав, не розбився. Він на бігу порівнявся з ваговозом, що пригальмував, обігнав його, помчав уперед. Дівчатка закохано дивилися йому вслід: от якби до них хтось так поспішав!
Шофер, увімкнувши граничну швидкість, напружено стежив, як поступово зменшується на шосейній стрічці хлопчача постать.
- У вас усі такі відчайдушні? - запитав він професора.
- Коли йдеться про справжнє... про людське ставлення до людей, то всі, - коротко відповів професор, попахкуючи люлькою. - Жени!
В кузові, підганяючи швидкі колеса, лунали дівчачі голоси:
Лиш гукну, і постане як стій
Друг кошлатий, улюбленець мій...
Решта дітей підхопили табірну пісню, складену Елечкиною командою:
Здрастуй, Рессі, друже Рессі,
Гарно разом нам ведеться -
Рідкісне створіння,
Супер та уміння...
Елек вийшов на берег моря і зразу ж побачив її.
Вона стояла на великому гладенькому камені й дивилася за горизонт. Біля її ніг сидів кудлатий пес.
Він підійшов до неї неквапливим кроком, уважно подивився в її обличчя:
- Ти зовсім інша, - ледь здивовано промовив Електроник. - У тебе... у тебе усміхнені очі. - Він простягнув руку. - Мир?
Електроничка у відповідь міцно потиснула її і засміялася.
- Мир!
Вона здогадалася: її очі бачили світ по-новому.
© ВЕЛТИСТОВ Є. С. Нові пригоди Електроника: Повісті. - К.: Радянська школа, 1990. - 160 с.
© ВИДИШ Микола, переклад з російської, 1990.