— Слухай, але як же той бородач міг замінити колоду. Адже ж вони могли його обшукати й знайти її.
— Цього я не знаю. Але я думаю, що він не підмінював колоди, а підталював карти, користуючись тим, що всі були п'яні. Вони нічого не запримітили! Він був певний своєї справи. Для того, щоби викрити його шахрайство, треба було прикупити до дев'ятки.
— Так, — одказав зацікавлений Франсуа, — слухай, скажи мені, що ото був за салдат, про якого ти розповідав. Що він зробив з тими грішми?
— Він більше після того не грав. На нього вплинув якийсь товариш, і він покинув грати зовсім. Гроші ті пішли на якусь громадську справу. Це був чоловік колосальної енерґії й дуже принципіяльний. На моїх очах він покинув грати в карти й пити горілку. Не знаю, що з ним пізніше сталося...
В цій хвилі Вінсент почув чиїсь швидкі кроки по коридору. Якесь невиразне почуття страху охопило його, він підвівся й раптом розчинив двері в коридор. Але він побачив тілько чиюсь спину. На мить його напосіло інстинктовне бажання побігти вслід і дізнатись, хто це такий. Але одразу перемогли логічні міркування, культурні звички подолали інстинкт охотника, й він повернувся до каюти.
Розділ 3
МАКЕКЕМБЕ-ЛА-МОТУ-МА-МЕ
Розмова з головорізом. Франсуа нудьгується. Білявий матрос з'являється. Подоріж по саваннах. Казка про келепа та собаку. Чоловік, прив'язаний до дерева. Білявий щезає. Камілла прив'язана до дерева. Тропічний ліс. Гіпопотам. Макекембе-ла-моту-ма-ме. Головорізи вирішають подорожувати самі. Смерть Франсуа. Хлібне дерево. Чоловік, що лежав долілиць. Носороги. Смерть старого. Хто застрелив Вінсента. Смерть французького унтера. Воскресіння Вінсента.
Франсуа й Вінсент розташувались на пару днів у номері якогось лібервільського готелю.
Франсуа просто з корабельної койки перекочував на ліжко в номері й лежав цілими днями горілиць, не кажучи ні слова. Вінсент бігав, наймав хури для тринадцятьох кліток, що вони вивантажили з пароплаву, купував набої для ґвинтовок і додому приходив пізно ввечері.
— Куди ми найперше поїдемо? — запитав нарешті Франсуа, коли вони вже з півгодини мовчки лежали ввечері. Нестерпна духота не давала йому заснути, він перевалювався з боку на бік.
— З Лібервілю ми поїдемо по шосе на Елундо, — одповів Вінсент. — Далі на Сандію, Ліму, Піконду понад екватором і просто до Екваторіяльної станції на Конго. З Екваторіяльної станції ми звернемо навскоси, на північ; поїдемо катером по Конго. Висядемо коло Бакомбі й підемо тропічними лісами до...
— Годі, — перебив Франсуа. — Мені ніякого немає діла до отих Бакомбі, Пікомбі чи як їх там. Ти скажи мені, чи ми повернемось до Парижу, чи ні?
Вінсент ізнизав плечима.
— Якщо ти будеш киснути так, як оце ввесь час киснув, то, може, й не повернемось. Треба вірити в успіх, і все буде гаразд. Ти знаєш, я був скрізь, де може бути авантурист. Ніякий автор авантурного роману не має жодної уяви про те, скільки може пережити мандрівник. З температурою 40,2 я продирався крізь ліси Амазонки, — перед ними ці ліси — дурниця! До речі, треба купити хини. Хто це може бути?
Хтось постукав у двері і, не чекаючи на дозвіл увійти, ввалився знайомий нам пройдисвіт, що прикупав до дев'ятки. На лиці в його була написана нахабна певність, і хитра посмішка ніби казала: мене не піддуриш!
— Чого вам треба? — запитав Вінсент.
— Я й мої товариші хочемо знати, куди ви нас везете, нам набридло вже на пароплаві удавати з себе якихось баранів, чи що. (На цьому місці він ригнув). Будьте ласкаві повідомити нас, що ви збираєтесь робити. Бо нам уже все це набридло вкрай. Ви скажете нам, нарешті, куди ми їдемо, чи ні? — пройдисвіт ригнув знов.
— Дорогий друже, — сказав спокійно Вінсент, — не завдавайте собі зайвого клопоту. Ви поїдете туди, де вам скажуть, і робитимете те, що вам накажуть. Чи, може, в вас є охота зазнайомитися з військовою службою в Конго? Затямте собі, мій прекрасний, що коли ви ще раз прийдете до мене з подібними заявами в подібному тоні, то ви на другий день будете маширувати по шосе й обтісувати каміння. Ясно?.. Ідіть!