— Господін консул, — почав несміливо гість. В його хрипкому голосі звучали одначе якісь кокетливі інтонації улюбленця жінок, попаньканого життям дармоїда.
— Господін консул, я к вам с дєнєжной просьбой.
Сашко подивився на суб'єкта. Дегенерат зі слідами всіх можливих хвороб.
— Сколько ж вам нужно? Кто ви такой? — запитав Сашко.
Мартин напружено чекав, чи повернеться Гаррі, чи ні. Гаррі не повернувся. Натомість з'явився серджент із тюремним доглядачем. І доглядач викликав Мартина, Джемса й Тоні.
Ця комбінація трохи занепокоїла Мартина.
Чому не викликано інших? Коли хотять забрати страйковий комітет, то через що беруть тільки Мартина й Джемса, і причому тут Тоні. Чи не має це знову відношення до Руперта?
Троє, що їх заарештував серджент, вийшли в коридор. В кінці його блимала невеличка лямпка — в коридорі була сутінь.
Зненацька розлягся дикий верескливий крик, неначе кричав поранений насмерть заєць. Тоні впав долілиць, ухопив Мартинові ноги й бився мов у трясці.
Він помітив, що зник Гаррі, й вирішив, що їх ведуть убивати, як убили того.
Мартинові ледве вдалося трохи його заспокоїти. Нарешті він із Джемсом узяв Тоні під пахви і потяг коридором.
Коло лямпки Тоні опам'ятався і, міцно схопивши, як мавпа, Мартина за рукава, пішов сам. Мартин оглянувся на серджента при слабому світлі лямпки; він побачив в ньому щось знайоме.
Серджент спокійно й навіть трохи здивовано витримав його погляд. Вони вийшли з тюрми. Серджент вийняв револьвера й знаком показав їм іти вперед. Салдатів з ним не було.
— Куди ви ведете нас? — запитав Мартин, як за кілька годин перед тим запитував Гаррі.
— До слідчого, — одповів серджент коротко. Зачувши звуки його голосу, Мартин і Джемс оглянулись, мов уражені блискавкою.
Так — це був Дюваль!
— Я казав тобі! — сказав Джемс прикро. Мартин не одповідав йому.
— Куди ви ведете нас, товаришу? — повторив Мартин запитання.
— Не говоріть голосно! — одповів Дюваль. — Ми йдемо в порт. В мене є паспорти для всіх вас. Один паспорт я дав Гаррі. Тепер тихо.
Вони перейшли декілька вулиць.
— Крім усього, в мене є наказ одвести вас до слідчого райо-ну при гавані. В Англії все можна зробити за гроші.
— Але нас все одно заарештують, — сказав Мартин. — Ті самі філери, що продали вам паспорти й ваш серджентський ранг, продадуть вас, коли ми будемо сходити на пароплав.
— Я це знаю, — сказав Дюваль. — Та ми не підемо туди, де нас чекають. Я умовився з філерами, що вони дістануть од мене решту грошей, коли ми сядемо на пароплав. Отже, вони нас чекають у гавані. Але натомість ми сядемо на поїзд і поїдемо катером у Гамбург...
За шість годин після цього, коли Мартин, Джемс і Тоні вже відпливали катером з берега, Дюваль пішов шукати Гаррі. Він почав з того, що одшукав ту вулицю, де Гаррі втік, і пішов у тім районі, розглядаючи крамниці.
Скоро він ізнайшов те, чого йому було треба.
В маленькій крамничці, де продавалося одіж, йому сказали, що чоловічий костюм сьогодні куплено, та купила дівчина. Дюваль попрохав описати її зовнішність і пішов далі.
По черзі він заходив в усі корчми з нумерами й розпитував про парочки. Ніде нічого не було.
Зате коло одної він побачив полісмена й візок. Дюваль закурив сигару, засунув руки в кишені й підійшов до дверей. На візку лежало щось схоже на людське тіло, накрите брезентом. Дюваль уже взявся за клямку на дверях.
— Що це таке? — недбало запитав він у полісмена, простягаючи йому портсигара.
— Отруїлись якісь дурні, — одповів полісмен, — хлопець із проституткою. Поставили чайника на вугілля і заснули.
Дюваль зробив крок і підняв окрайчик брезенту.
З візка на нього глянуло мертве обличчя Гаррі. Дюваль постояв ще з секунду, потім, ніби передумавши, повернув туди, звідки прийшов.
В районному адресовому бюрі за № 417 видано замовцеві адресу доктора хемії професора Мессебі.
— Хто ви такий? — запитав Сашко, звертаючись до дегенерата.
— Ах, дорогой мой, ужес, ужес! Моєго папашу, гєнєрала Сільніцкого, ви зналі по-відімому — друг покойного імператора, убілі большєвікі, і двух моїх брат'єв на моїх глазах.
Сашко пересмикнувся на обличчі, але нічого не сказав.
— Вот у мєня єсть докумєнти от... вот рєкомендатєльноє пісьмо імпєратріци Марії Фьодоровни.
Сашко взяв «рєкомєндатєльноє пісьмо імпєратріци Марії Фьодоровни» і почав читати.
Дегенерат тим часом розповідав, як він сидів у Че-Ка, як їм пощастило втікти, й не шкодував виразів на адресу більшовиків. Сашко скінчив читати. Скінчивши читати, він акуратно зложив листи й шпурнув їх дегенератові в обличчя.