Сиропчик вирядився у картатий костюм. Він завжди ходив у картатих костюмах. І штани в нього були картаті, і піджак картатий, і кепка картата. Побачивши його здалека, коротульки завжди говорили: «Погляньте, он іде шахова дошка». Якосьбудько нарядився у лижний костюм. Він вважав, що найзручніше мандрувати в лижному костюмі. Либонько надів смугасту фуфайку, смугасті гетри, а шию обмотав смугастим шарфом. У цьому костюмі він був весь смугастий, і здалека здавалося, що це зовсім не Либонько, а якийсь смугастий матрац. Отак вдяглися, хто в що міг, тільки Забудько, який мав звичку кидати свої речі куди попало, ніяк не міг знайти своєї куртки. Кепку він теж засунув невідомо куди і, скільки не шукав, ніде не міг знайти. Нарешті він знайшов під ліжком свою зимову шапку-вушанку.
Художник Тюбик вирішив малювати все, що побачить під час подорожі. Він узяв свої фарби й пензель і заздалегідь поклав їх у кошик повітряної кулі. Гусля вирішив захопити з собою флейту. Лікар Пілюлька взяв похідну аптечку й теж поклав у кошик під лавочку. Це було дуже завбачливо, бо під час подорожі хто-небудь міг захворіти.
Ще не було й шостої години ранку, а довкола вже зібралося майже все місто. Коротульки, яким хотілося подивитись на політ, сиділи на парканах, на дахах будинків.
Поспішайко перший заліз у кошик і вибрав для себе найзручніше місце. За ним поліз Незнайко.
— Дивіться, — кричали звідусіль глядачі, — вже починають сідати!
— Ви чого позалазили в кошик? — спитав Знайко. — Вилізайте, ще рано.
— Чому рано? Вже можна летіти, — відповів Незнайко.
— Багато ти розумієш! Кулю треба спершу наповнити теплим повітрям.
— А навіщо теплим повітрям? — спитав Поспішайко.
— Тому що тепле повітря легше від холодного й завжди підноситься вгору. Коли ми наповнимо кулю теплим повітрям, тепле повітря піднесеться вгору й потягне кулю за собою.
— Ага, значить, ще тепле повітря потрібне! — сказав Незнайко, й вони з Поспішайком вилізли з кошика.
— Погляньте! — закричав хтось на даху сусіднього будинку. — Вилазять назад. Передумали летіти.
— Звичайно, передумали, — відповіли з іншого даху. — Хіба можна летіти на такій кулі? Просто морочать публіку.
В цей час Знайко звелів коротулькам наповнити кілька мішків піском і покласти їх у кошик. Одразу ж Поспішайко, Мовчун, Якосьбудько та інші малюки почали насипати в мішки пісок і складати їх у кошик.
— Що це вони роблять? — дивувалися глядачі. — Навіщось кладуть у кошик мішки з піском.
— Гей, навіщо вам мішки з піском? — закричав Топик, який сидів верхи на паркані.
— А ось полетимо й будемо зверху на голови вам кидати, — відповів Незнайко.
Певна річ, Незнайко й сам не знав, для чого мішки. Він це просто так вигадав.
— Ви полетіть спочатку! — закричав Топик.
Коротулька Мікроша, який сидів поруч з Топиком на паркані, сказав:
— Мабуть, вони бояться летіти і хочуть, щоб замість них мішки полетіли.
Навкруги засміялися:
— Звичайно, бояться! А чого їм боятися! Куля однаково не полетить.
— А може, ще полетить, — промовила одна з малючок, які теж заглядали в щілини паркана.
Поки довкола сперечалися, Знайко звелів розкласти серед двору вогонь, і всі побачили, як Гвинтик і Шпунтик винесли із своєї майстерні великий мідний котел і поставили його на вогонь. Гвинтик і Шпунтик давно вже зробили цей котел для нагрівання повітря. Котел мав щільну накривку, в якій був невеличкий отвір. Збоку був прироблений насос для подачі в котел повітря. Повітря нагрівалось у котлі й виходило через верхній отвір у накривці.
Певна річ, ніхто з глядачів не міг догадатися, для чого котел, але кожний висловлював свої припущення.
— Мабуть, вирішили зварити собі юшки, щоб поснідати перед мандрівкою, — сказала малючка, на ім'я Ромашка.
— А що ти думаєш, — відповів Мікроша. — І ти, напевно, перекусила б, якби вирушала в таку далеку дорогу.
— Розуміється, — погодилась Ромашка. — Може, це востаннє…
— Що востаннє?
— Ну, наїдяться востаннє, а потім полетять, куля лусне, і вони розіб'ються.
— Не бійся, не лусне! — сказав їй Топик. — Для того щоб луснути, треба полетіти, а вона, бачиш, стовбичить тут уже цілий тиждень і нікуди не летить.
— А тепер полетить, — відповіла Кнопочка, що разом з Мушкою теж прийшла подивитися на політ.
Тут серед глядачів зчинилася гаряча суперечка. Якщо хто-небудь казав, що куля полетить, то інший тут же доводив, що не полетить, а як хто-небудь казав, що не полетить, то йому відповідали, що полетить. Галас стояв такий, що вже нічого не можна було розібрати. На одному даху двоє малюків аж побилися між собою — так запально сперечалися. Насилу їх розлили водою!