На другому поверсі альтанки, що була прикрашена квітами, розмістився оркестр з десяти малючок. Кожна малюнка грала на арфі. Тут були зовсім малесенькі арфи, і їх доводилося тримати на руках; були арфи більші, які тримали на колінах, були й великі арфи, які стояли на підставці, а одна арфа була просто велетенська. Щоб грати на ній, треба було вилазити на драбинку.
Ще задовго до балу навколо танцювального майданчика зібралися всі і чекали гостей із Зміївки. Першим приїхав Цвяшок. Він був у чистенькій сорочці, умитий, причесаний. Правда, один вихрик на самій маківці ще стирчав, як гребінець у півника, але все-таки було видно, що Цвяшок добре попрацював над своїм чубом.
— Ось тепер ви хороший малюк, — сказала йому Киценька. — Вам, напевно, самому приємно бути таким чепурним і чистеньким.
— Авжеж, — відповів Цвяшок, обсмикуючи на собі сорочку.
Слідом за Цвяшком приїхали Бублик з Шурупчиком, а за ними стали прибувати й інші жителі Зміївки. Хоч їх ніхто не запрошував, але кожен з них говорив, що приїхав подякувати малючкам за фрукти, і тут же одержував запрошення на бал.
А Незнайко й справді просидів у кульбабі аж до початку балу. По правді кажучи, він більше лежав, ніж сидів, тобто, простіше, спав, але як тільки побачив, що малюки збираються, виліз і почимчикував до майданчика.
Малюки побачили його і стали кричати:
— А, брехунець, і ти прийшов! Ану, розкажи, як ти догори ногами летів!
— Ану, розкажи, як ти хмару замість киселю з'їв, — закричав, підскочивши до нього, Пончик.
Незнайко страшенно образився. Він повернувся і пішов, куди очі бачать. Малюки щось кричали услід і сміялись, але він навіть не чув.
Не розбираючи дороги, Незнайко забрів аж на край міста, наткнувся на паркан і набив собі на лобі ґулю. Зупинившись, глянув на паркан і побачив напис: «Незнайко дурень!!!»
— Ну, ось, — сказав Незнайко. — Уже про мене починають на парканах писати!
Йому стало так жаль себе, так жаль, що й сказати годі! Він притулився до паркана лобом, і сльози потекли з його очей.
— Ой, який я нещасний! — прошепотів він. — Усі тепер з мене сміються. Усі зневажають! І ніхто, ніхто на світі не любить мене!
Він довго стояв, тулячись лобом до паркана, а сльози лились і ніяк не могли зупинитися. Раптом він відчув, що його взяв хтось за плече, і чийсь лагідний голос промовив:
— Не плачте, Незнайку!
Він повернувся і побачив Синьоочку.
— Не треба плакати, — повторила вона.
Незнайко одвернувся від неї, ухопився руками за паркан і заревів ще дужче. Синьоочка мовчки погладила його по плечу рукою. Незнайко труснув плечем, намагаючись скинути її руку, і навіть дриґнув ногою.
— Ну, не треба, не треба бути таким злим, — лагідно заговорила вона. — Ви ж добрий, хороший малюк. Вам хотілось показати себе кращим, тому ви й хвастались і обдурювали нас. Але більше ви не будете робити так, правда? Не будете?
Незнайко мовчав.
— Скажіть, що не будете. Ви ж хороший!
— Ні, я поганий!
— Але бувають гірші за вас.
— Ні, я найгірший!..
— Неправда! Цвяшок був ще гірший за вас. Ви ніколи не робили таких капостей, що їх дозволяв собі Цвяшок, а, бачите, він виправився. Отже, якщо ви захочете, то теж зможете стати кращим. Скажіть, що більше не будете так робити, й починайте нове життя. Про старе більше не будемо згадувати.
— Ну, не буду! — похмуро буркнув Незнайко.
— Ось бачите, як добре! — зраділа Синьоочка. — Тепер ви постарайтеся бути чесним, сміливим і розумним, будете робити все по-хорошому, її не потрібно буде вигадувати всілякі небилиці, щоб здаватися кращим. Правда?
— Правда, — відповів Незнайко.
Він сумно поглянув на Синьоочку і всміхнувся крізь сльози.
Синьоочка взяла його за руку:
— Ходімо туди, де всі.
Вони підійшли до танцювального майданчика. Пончик побачив, що Незнайко вертається із Синьоочкою, і зарепетував на всю горлянку:
— Незнайко брехун! Незнайко осел!
— Розкажи, як ти хмару проковтнув! — закричав Сиропчик.
— Соромтеся, малюки! — вигукнула Синьоочка. — Навіщо ви його дражните?
— А навіщо він обманював? — сказав Пончик.
— Хіба він вас обманював? — здивувалася Синьоочка. — Він обманював нас, а ви мовчали, отже, були з ним заодно.
— Ви анітрохи не кращі за нього! — вигукнула Сніжинка. — Ви ж знали, що він бреше й хвастає, але ніхто не зупинив його. Ніхто не сказав йому, що це погано. Чим же ви кращі?