— Та я взагалі праски не ковтав — ні холодної, ні гарячої! — кричав Поспішайко.
— А я і не кажу, що ти проковтнув гарячу, так що можеш заспокоїтись. Ось послухайте краще вірш про Якосьбудька.
Якосьбудько підійшов до свого ліжка, заглянув під подушку й сказав:
— Брехня! Ніякої пампушки тут немає.
— Ти нічого не розумієш у поезії, — відповів Незнайко. — Це для рими так говориться, що лежить, а насправді не лежить. Ось ще про Пілюльку склав.
— Братці! — закричав лікар Пілюлька. — Треба припинити це знущання! Невже ми будемо спокійно слухати, що він тут бреше про всіх?
— Досить! — закричали всі. — Ми не хочемо більше слухати! Це не вірші, а якісь дражнульки.
Тільки Знайко, Поспішайко і Якосьбудько кричали:
— Нехай читає! Прочитав про нас, то хай і про інших читає.
— Не треба! — кричали інші. — Ми не хочемо!
— Ну, якщо ви не хочете, то я піду почитаю сусідам, — сказав Незнайко.
— Що? — закричали тут усі. — Ти ще підеш перед сусідами нас соромити? Тільки спробуй! Можеш тоді й додому не приходити.
— Ну, гаразд, братці, не буду, — згодився Незнайко. — Тільки ви не сердьтеся на мене.
Відтоді Незнайко більше не складав віршів.
Розділ п'ятий
ЯК НЕЗНАЙКО КАТАВСЯ НА ГАЗОВАНОМУ АВТОМОБІЛІ
Механік Гвинтик і його помічник Шпунтик були дуже хороші майстри. Вони були схожі один на одного, тільки Гвинтик був вищенький, а Шпунтик трошечки нижчий на зріст.
Обоє ходили в шкіряних куртках. З кишень їхніх курток завжди стирчали гайкові ключі, обценьки, терпуги та інші залізні інструменти. Коли б куртки були не шкіряні, то кишені давно відірвалися б. І картузи були на них шкіряні з окулярами-консервами. Ці окуляри вони й одягали під час роботи, щоб не запорошити очей.
Гвинтик і Шпунтик цілими днями сиділи у своїй майстерні і лагодили примуси, каструлі, чайники, сковорідки, а коли нічого було лагодити, робили триколісні велосипеди й самокати для коротульок.
Одного разу Гвинтик і Шпунтик нікому нічого не сказали, зачинились у своїй майстерні і стали щось майструвати. Цілий місяць вони пиляли, стругали, клепали, паяли й нікому нічого не показували, а коли місяць минув, то виявилося, що вони зробили автомобіль.
Цей автомобіль працював на газованій воді з сиропом. Посеред машини було приладнано сидіння для водія, а перед ним був бак з газованою водою. Газ із бака проходив по трубці в мідний циліндр і рухав залізний поршень. Залізний поршень під тиском газу рухався то туди, то сюди й крутив колеса. Зверху над сидінням було прироблено банку з сиропом. Сироп по трубці протікав у бак і служив для змащування механізму.
Такі газовані автомобілі були дуже поширені серед коротульок. Але в автомобілі, що його сконструювали Гвинтик і Шпунтик, було одне дуже важливе вдосконалення: збоку до бака була прироблена гумова трубка з краником для того, щоб можна було попити газованої води на ходу, не зупиняючи машини.
Поспішайко навчився керувати цим автомобілем, і, якщо кому-небудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не відмовляв.
Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо під час поїздки він міг досхочу пити газованої води з сиропом. Незнайко теж дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але Незнайкові захотілось самому навчитись водити автомобіль, і він став просити Поспішайка:
— Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися керувати.
— Ти не зумієш, — сказав Поспішайко. — Це ж тобі машина! Тут розуміти треба.
— А що тут розуміти! — відповів Незнайко. — Я бачив, як ти керуєш. Смикай за ручки та крути кермо. Все просто.
— Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й сам уб'єшся і машину розіб'єш.
— Ну, гаразд, Поспішайку! — образився Незнайко. — Попросиш ти в мене що-небудь, я тобі теж не дам.
Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз в автомобіль, що стояв на подвір'ї, і ну смикати за підойми і натискувати на педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла її поїхала. Коротульки побачили це у вікно її повибігали надвір.
— Що ти робиш? — закричали вони. — Уб'єшся!
— Не вб'юся, — відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу будку, що стояла посеред двору.
Трах-та-ра-рах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би.