– Але я ж його ще колись спізнаю, правда?
– Ой не певен, не певен я цього, – тяжко зітхнув Феджін. – Якщо проти нього не знайдеться якихось нових доказів, то за п’ять-шість тижнів він до нас повернеться; а коли вони вже справді до чогось додлубаються, то тоді – пиши пропало! Вони знають, який спритний хлопчина Проноза, й засудять його на доживотнє, так, так, вони загнуть йому доживотнє.
– Що це таке? – здивувався містер Болтер. – І нащо ви зі мною так чудно розмовляєте. Чому ви не говорите по-людському, так, щоб я розумів.
Феджін саме хотів перекласти цей таємничий вираз простою мовою й пояснити Болтерові, що «доживотнє» означає «довічну неволю», але в цю хвилину відчинилися двері й до кімнати завітав містер Бетс. Руки його лежали недбало в кишенях, а його витрішкувате обличчя скривилося в якусь напівкумедну-напівсмутну гримасу.
– Урвалося, Феджіне! – мовив він після того, як старий познайомив його з його новим побратимом.
– Урвалося? Що?
– Власника табакерки знайдено, знайшлося кілька свідків, і тепер наш Проноза поїде туди, де козам ноги правлять, – відповів Чарлі. – Замовте мені, Феджіне, повний жалібний стрій і креп на капелюха – мушу ж я його випровадити як годиться в далеку дорогу. Ви тільки подумайте! Джек Давкінс, хитромудрий Джек, меткий штукар Проноза, поїде за кордон, бозна в які далекі країни через якусь паскудну дрантиву табакерку, що й ламаного шеляга не варта! Я був певен, що він менше як за золотий годинник з ланцюжком і печатками не пропаде. Ох, чому він не обчистив до ноги якесь старе опудало? Тоді б він поїхав з гонором, як джентльмен, а то що? Заженуть без слави, без честі, як козу на торг. Кишенник, і край!
З цими висловами співчуття своєму безцінному другові містер Бетс сів на найближчий стілець і сумно схилив на груди свою буйну головоньку.
– Що ти верзеш нісенітницю! Чому він має полягти без честі й слави! – скрикнув Феджін, глянувши сердито на свого вихованця. – Хіба він не верховодить вами? Хіба хто-небудь з вас годен йому бодай у слід вступити? Га?
– Звичайно, ніхто. Ніхто, – відповів з рвучким жалем у голосі містер Бетс.
– Ну то в чому ж річ? Чому скавчиш? – роздратовано провадив старий.
– А тому, що цього не запишуть до протоколу, – відповів Чарлі, настільки засмучений цією страшною подією, що навіть не злякався гніву свого шановного старшого друга. – Тому, що цього не зазначать у вирокові, тому, що ніхто ніколи не довідається про те, хто був наш Проноза. Як його позначкують у Ньюгетському календарі? Може, його туди і зовсім не запишуть! Ох, горенько, горенько моє, яка розпука!
– Ха-ха-ха! – зареготав Феджін, показуючи Болтерові рукою на Чарлі й так трясучись зі сміху, немов його трясовиця схопила. – Бачите, як щиро душею і тілом вдаються вони в своє рідне рукомество. Хіба не розкіш?
Містер Болтер хитнув головою, а Феджін, помилувавшись кілька хвилин нерозважним смутком Чарлі Бетса, наблизився до нього й ласкаво ляснув його по плечі.
– Не журися, Чарлі, якось-то буде, – мовив він. – Вони всі з часом довідаються, який він ловкий хлопець: він їм себе ще покаже й не вкриє неславою своїх побратимів і вчителів! Він ще такий молодий! Ти подумай, яка честь – такий молодий і вже доживотній!
– Еге, і це вже неабищо! – відповів трохи веселіше Чарлі.
– Він матиме все, чого йому тільки заманеться! – провадив Феджін. – Сидітиме в камінному жбані[4], Чарлі, як справжній джентльмен, так, як джентльмен! І буде в нього щодня пива досхочу й грошей до дідька – хай розкошує!
– Так він справді не бідуватиме? – радісно скрикнув хлопець.
– Звісно, соколику, – одказав Феджін. – Ми наймемо йому заморського оборонця ось з такою перукою, що всім замовить зуби й вициганить йому помилування. А може, Проноза стане сам до своєї оборони й скаже їм таку промову, що вони тільки роти пороззявляють. А ми прочитаємо в газеті. «Меткий Проноза – оплески й вибух сміху… вся судова зала заніміла». Що ти на те скажеш, Чарлі, га?
– Ха-ха-ха! – зареготався містер Бетс. – Ото було б сміху – правда, Феджіне? Ви тільки подумайте, як ловко наш Проноза усіх їх спантеличив би!
– Так воно й буде. Він їх усіх за пояс заткне! – скрикнув Феджін.
– Напевне, напевне заткне! – радісно згодився Чарлі.
– Я його мов перед віччю бачу, – провадив старий, пильно дивлячись на свого молодого учня.