вчитися, як от ми. А ми не хочемо, щоб нас зневажали: в нас теж є своя гордість.
— Що ж я повинен тепер зробити, щоб догодити вам?
— Ти маєш зненавидіти школу, уроки і вчителя — наших трьох найбільших
ворогів.
— А якщо я і надалі хочу добре вчитися?
— Тоді ти нам не товариш, і при першій-ліпшій нагоді ми тобі віддячимо.
— Які дурниці ви верзете,— труснув Піноккіо головою.
— Гей, Піноккіо! — гукнув загрозливо найдужчий з усієї ватаги хлопець.— Не
дратуй нас, не вихваляйся. Якщо ти не боїшся нас, то ми й поготів не боїмося
тебе. Не забувай, що ти один, а нас семеро.
— Семеро? Всі сім смертних гріхів,— зареготав Піноккіо.
— Ви чули? Він образив нас усіх! Він назвав нас смертними гріхами!
— Піноккіо, проси вибачення, а як ні, то горе тобі!
— Ку-ку,— сказав дерев’яний хлопчик, насмішкувато приставивши вказівного
пальця до кінчика носа.
— Піноккіо, начувайся!
— Ку-ку!
— Ми тебе відлупцюємо, як осла!
— Ку-ку!
— Прийдеш додому з розквашеним носом!
— Ку-ку!
— Ось я тобі покажу «Ку-ку!» — вигукнув найхоробріший з шибеників.—
Маєш завдаток, прибережи його на вечерю.
І з цими словами він стукнув дерев’яного хлопчика кулаком по голові.
Та, як кажуть, на подачу є віддача. Піноккіо теж пустив у роботу кулаки, і
почалася битва.
Хоч Піноккіо був сам, він боронився, як герой,, і так добре брикав своїми
твердими дерев’яними ногами, що вороги трималися на пристойній відстані. А де
вже він влучав ногою; там лишався добрячий синець.
Тоді хлопці, розсердившись, що не можуть дістати дерев’яного хлопчика,
почали кидати в нього всім, що було напохваті. Полетіли букварі, граматики, арифметики та інші шкільні речі. Але Піноккіо спритно ухилявся; і книжки,, пролітаючи над його головою, падали в море.
Уявіть собі, як захвилювалася риба! Вважаючи, що їй кидають їсти, вона
великими зграями повипливала на поверхню.
Та, покуштувавши сторінку чи обкладинку, рибини плювались і кривилися, ніби
хотіли сказати: «Хіба це їжа, ми звикли до кращої».
А хлопці насідали все дужче. І тут з води виліз великий Краб і, повагом
рачкуіочи по піску, загукав хрипким, застудженим голосом:
— Ану припиніть бійку, розбишаки! Такі бійки між хлопчаками рідко
кінчаються добром. Завжди може статися якесь нещастя.
Бідний Краб! З таким же успіхом він міг би звернутися до вітру і хвиль.
Капосник Піноккіо, озирнувшись, нечемно відповів:
— Заткни пельку, Крабе! Ти краще ковтни таблетку від кашлю, полікуй свою
застуджену горлянку. Іди у постіль і спітній як слід.
У цей час хлопчаки, викидавши всі свої книжки, накинулися
на книжки дерев’яного хлопчика і вмить заволоділи ними.
Серед цих книжок одна була грубезна, в твердій картонній оправі з шкіряним
корінцем. Підручник арифметики. Можете собі уявити, яка важенна була то
книжка!
Один з шибеників схопив її, пожбурив щосили, цілячись Піноккіо в голову, але
влучив одного з своїх товаришів, котрий побілів як полотно і, пробелькотавши:
— Ой нене... рятуйте... помираю! — бухнувся на пісок.
Побачивши таке, хлопчаки перелякались і сипнули врозтіч. За мить їх уже й
сліду не було.
А Піноккіо залишився. Він, дарма то був переляканий у смерть, побіг до води,
75
намочив носовичок і приклав до скроні свого нещасного товариша. Плачучи від
розпачу, він промовляв:
— Евдженіо, мій бідний Евдженіо! Розплющ очі і подивись на мене! Чому ти
мені не відповідаєш? Це не я зробив тобі боляче! Повір мені, це не я! Розплющ
очі, Евдженіо! Якщо ти цього не зробиш, то я теж помру... О господи, як мені
тепер вертатися додому? Як я гляну в очі моїй добрій матусі? Що зі мною буде?
Куди мені податися? Де сховатися? Ох, наскільки краще, в тисячу разів краще
було б, якби
я пішов до школи! Навіщо я послухався приятелів, які призвели мене до таких
мук? А вчитель же казав мені про це! І мама завжди застерігала: «Стережись
поганих друзів!..» Але ж я упертюх, йолоп: усе роблю по-своєму, нікого
не слухаюсь. І за це завжди розплачуюсь так гірко... Відколи живу на світі, я й
чверті години не мав спокою. Господи, що буде зі мною, що буде зі мною?
І Піноккіо плакав, аж заходився з розпачу, бив себе по голові і все кликав
бідного Евдженіо. Та ось почулися чиїсь кроки. Озирнувшись, Піноккіо побачив