Командор — його титул був, звісно, суто почесний — передчував це. Ніколи раніше перегони не проводились у такий пізній час; термін неодноразово відкладали, пішли на ризик, і ось тепер, здається, програти можуть усі.
У глибинах Сонця накопичувались величезні сили. В будь-який момент міг статися жахливий вибух — їх називають “спалахами Сонця”, — вивільнивши енергію потужністю в мільйони водневих бомб. Від поверхні Сонця відірветься невидима вогненна куля, яка в багато разів перевершує своїми розмірами Землю, і вилетить у космос, рухаючись із швидкістю мільйони кілометрів за годину.
Можливо, ця хмара заряджених електрикою газів зовсім не зачепить Землі. Якщо ж ні, то вона досягне її через добу. Космічні кораблі з товстою бронею і потужним протимагнітним екраном могли б її витримати. А легенькі сонячні яхти з тонкими, мов папір, стінками були беззахисні перед такою небезпекою. Доведеться зняти екіпажі й припинити перегони.
Завершуючи другий обліт навколо Землі, Мертон усе ще нічого не знав про це. Якщо все піде добре, і для нього, і для росіян це буде останній виток. Використовуючи енергію сонячного проміння, вони піднялися по спіралі на тисячі кілометрів. На цьому відрізку вони повинні остаточно розпрощатися з Землею і почати довгу подорож до Місяця. Тепер гонка була тільки між ними. Екіпаж “Сонячного променя” нарешті зійшов з дистанції, знесилившись у героїчній боротьбі, яку він вів понад 200 тисяч кілометрів, приборкуючи своє вітрило, що весь час оберталося.
І ось, завершуючи другий виток навколо Землі, на п’ятдесятій годині перегонів, Марков підніс свій маленький сюрприз.
— Алло, Джоне, — сказав він недбало по внутрішньому зв’язку. — Я хочу, щоб ти подивився. Тебе це напевне зацікавить.
Мертон припав до перископа і дав граничне збільшення. Перед очима постало небачене видовище: на тлі зірок, зовсім малесенький, але з незвичайно чіткими обрисами, виблискував мальтійський хрест “Лебедєва”. І саме тієї миті, коли Мертон дивився на нього, хрестовина повільно відділилась від центрального квадрата і разом з рангоутом і оснасткою попливла в космічний простір.
Зараз, наближаючись до другої космічної швидкості, коли йому більше не треба терпляче долати космічний простір навколо Землі, нарощуючи швидкість з кожним витком, Марков скинув усю непотрібну вагу. З цього моменту “Лебедев” ставав майже некерованим, та це вже не мало значення. Всі хитрощі навігації лишалися позаду. Так у давнину яхтсмени викидали за борт стерно і важкий кіль, знаючи, що наприкінці перегони йтимуть по прямій, за вітром і по спокійному морю.
— Вітаю, Дмитре, — сказав по радіо Мертон. — Хитро придумано. Та не зовсім. Тепер ти вже не можеш мене дістати.
— Я ще не скінчив, — відповів росіянин. — У нас є одна давня зимова казка. Про те, як за саньми гналися вовки і, щоб урятуватись, возієві довелося викинути всіх, хто був у санях, одного за одним. Відчуваєш аналогію?
Мертон відчував, навіть надто ясно. На останній прямій Дмитрові більше не потрібен другий пілот. “Лебедев” і справді збирався дати бій.
— Це не дуже потішить Олексія, — сказав Мертон. — А крім того, це порушення правил.
— Олексій не радий, але капітан тут я. Йому доведеться побути тут ще хвилин десять, поки його не підбере Командор. А в правилах нічого не сказано про чисельність екіпажу, ти мав би знати це.
Мертон не відповів. Надто був поглинутий гарячковими підрахунками на основі всього, що він знав про “Лебедєва”. Коли підрахунки підходили до кінця, він бачив, що наслідки перегонів усе ще неясні. “Лебедев” дожене його саме в той час, коли він збирався пройти біля Місяця.
Але наслідки перегонів були за 148 мільйонів кілометрів від них.
Автоматичні прилади третьої сонячної обсерваторії, розташованої набагато ближче до Сонця, ніж проходить орбіта Меркурія, зафіксували всю історію спалаху. 260 мільйонів квадратних кілометрів сонячної поверхні зненацька вибухнули таким пекельно-білим шаленством, що в порівнянні з ними решта диска потьмяніла, перетворившись на бліде мерехтіння. З цього бурхливого пекла, звиваючись, мов жива істота, в створених нею ж самою магнітних полях, вирвалася наелектризована плазма. Попереду неї із швидкістю світла застережним сигналом мчав потік ультрафіолетового і рентгенівського проміння, яке через вісім хвилин досягне Землі. Воно було відносно нешкідливим. Зате шкідливими були заряджені атоми, які рухалися слідом за ним із швидкістю 6,4 мільйона кілометрів на годину, — рівно через добу вони вдарять по “Лебедєву”, “Діані” і маленькій флотилії, що їх супроводжує, хмарою смертоносної радіації.
Командор зволікав з рішенням до останньої миті. Навіть коли прилади показали, що потік плазми перетнув орбіту Венери, лишався шанс, що він може не захопити Землю. Та коли потік перебував від неї на відстані менше чотирьох годин і був зареєстрований мережею радіолокаційних станцій на Місяці, Командор знав, що надії нема ніякої. На найближчі п’ять-шість років сонячне плавання відміняється, поки Сонце знову не стане спокійним.
Глибоке зітхання розчарованості пролетіло по всій Сонячній системі. “Діана” і “Лебедев” перебували на півдорозі між Місяцем та Землею, вони йшли поряд, і тепер ніхто не дізнається, який з човнів кращий. Ентузіасти роками сперечатимуться про наслідки, а історія просто відзначить: гонки припинено тільки з сонячним вибухом.
Одержавши наказ, Джон Мертон відчув гіркоту, якої не зазнавав з дитинства. Крізь роки сплив чіткий і ясний спогад про день народження, коли йому сповнилося десять років. Тоді йому пообіцяли точну зменшену модель знаменитого космічного корабля “Вранішня зоря”, і багато тижнів він провів, мріючи про те, як він буде її збирати і куди почепить у себе в спальні. Потім, у найостанніший момент, батько сказав: “Пробач, Джоне, — надто дорого. Може, наступного року…”
Минуло піввіку життя, яке склалося досить щасливо, і він знову перетворився на того бідолашного хлопчика.
На мить майнула думка: що як не скоритися наказу Командора? Припустимо, він полетить далі, не звертаючи уваги на попередження? Навіть якщо перегони припинено, він може долетіти до Місяця, і його політ на багато поколінь буде занесено до книги рекордів. Але вчинити так було безглуздо, навіть більше ніж безглуздо. Це — самогубство, до того ж вельми неприємної властивості. Він бачив людей, які вмирали від опромінювання тоді, коли далеко в космосі виявлялися дефекти в протимагнітній обшивці їхніх кораблів. Ні, на світі немає нічого, що варте такої ціни…
Не менше співчував він і Дмитрові Маркову. Обидва вони заслуговували на перемогу, а тепер вона не дістанеться нікому. Жодна людина не сміє сперечатися з розлюченим Сонцем, хоча його проміння доставить її хоч на край всесвіту.
Корабель Командора, який перебував всього за 80 кілометрів від нього, підходив до борту “Лебедєва”, щоб зняти капітана. Он пропливло срібне вітрило, коли Дмитро — Мертон розумів і поділяв його почуття — перерізав снасті. Малесеньку капсулу заберуть назад, на Землю, можливо, навіть використають знову, але вітрило піднімалось на одне плавання.
Тепер він міг би натиснути кнопку катапульти, заощадивши своїм рятівникам кілька хвилин. Проте він не зробить цього, йому хотілося до кінця лишитися на борту яхти, маленької яхти, яка так довго була мрією, часткою його життя. Величезне вітрило тепер так повернулось до Сонця, що його тиск досяг максимальної межі. Воно давно вже вивело його за межі земного тяжіння, а “Діана” й далі набирала швидкість.
Потім невідомо звідки з’явилася непідвладна сумнівам і ваганням свідомість того, що треба робити. Востаннє він сів перед комп’ютером, який півшляху вів його до Місяця.
Закінчивши, він спакував судновий журнал і кілька особистих речей, що були з ним. Незграбно — позначався брак практики, та й робити самому це було незручно — натягнув рятувальний костюм.