Выбрать главу

Леонід Чернов

ПРИГОДИ ПРОФЕСОРА ВІЛ’ЯМА ВОКСА НА ОСТРОВІ ЦИПАНГО

Малюнки Анатолія Бондаровича

ПРОЛОГ. ЛЮБОВ ЦІНОЮ В 23 КОПІЙКИ

Блукаючи вулицями індуського селища на Цейлоні, в пишній гущавині кокосових пальм, серед таємничих буддійських капличок, – я цілком випадково, сам того не помічаючи, відійшов від селища і заглибився в джунглі.

Обабіч суцільною непроникавою стіною став первісний пальмовий ліс, переплетений плутаною сіткою ліан. Буйно й дико розрослися якісь чудернацькі кущі, м’ясисті колючі кактуси. Крутилася голова від п’янливих пахощів невідомих велетенських яскравих квітів.

Десь у височині гаркаво ґелґотали строкато-веселкові папуги.

По вітах дерев спритно стрибали полохливі юрби веселих малп.

Зненацька до мене долинуло придушене гарчання.

Таке гарчання в джунглях не віщує нічого доброго. Я сховався за пальмовий стовбур і озирнувся.

Біля входу в хатину закам’яніли одне перед одним двоє індусів. М’язи їхні напружилися, немов сталеві пружини. Обидва загрозливо гарчали й, стиснувши кулаки, люто поводили величезними баньками.

– Ось вона, казкова Індія! – подумав я, переповнений романтичним захопленням. – Ось вона – країна брамінів, факирів, заклинателів змій.

В ту ж мить позаду нерухомих бійців виросла полохлива жіноча постать з величезною ломакою в маленьких чорних руках.

Я ввесь затремтів від романтичного запалу.

– Ось-ось! – вигукнула думка. – Ось воно – вогненне дикунське кохання, непереможна кривава ревність, первісна жага – могутня і пекуча, як со...

Жінка мовчки махнула ломакою, і один з дикунів, ковтаючи повітря, гучно гепнувся горілиць.

– Кінець, – затремтів я. – Чоловіка забито. Кохання перемогло. Тепер коханці стиснуть одне одного в обіймах, і... Ось як цілують в Бенаресі...

Ніяких обіймів я, проте, не помітив.

Весело заверещавши, коханці нахилилися над забитим і почали нишпорити в складках його лахміття. В руках жінки блиснула якась маленька срібна штучка, яку вона відшукала в кишені небіжчика. Сингалезка струнко випросталась і затріпотіла від щасливого реготу.

– Амулет майбутнього щастя палких сердець! – таємниче промайнуло в мене в голові.

Проте, мужчина не виявив особливої радости. Навпаки, він незадоволено гарикнув, розгорнувся, зацідив жінці кулаком в обличчя, а коли та, заверещавши, впала крижем, він діловито розтулив їй кулака й вихопив звідти срібну штучку.

Це була англійська монета, півшилінг...

Зробившись повноправним власником монети, мужчина радісно зареготав, зажерливо притиснув скарба до грудей і, цілком задоволений з себе, зник, відбрикуючись, в тропічній гущавині...

На душі в мене було таке почуття, наче туди вихлюпнули помийницю.

***

Я бачив любов.

Це була екзотична, на европейський кшталт, сильна як смерть любов дикунів, – така любов, що для неї жертвують життям, умирають і вбивають.

І оцінено було цю любов рівно в півшилінги – 23 копійки на наші гроші.

ШЛЯХИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Зараз, тиняючись у тропічному европейському костюмі серед чорних напівголих дикунів, я пильніше придивляюсь до їхнього життя.

Я бачу зовсім не загадкових індусів, що шмигляють з поштою на англійських велосипедах. Я зустрічаю екс-браміна за кермом тріскучого автомобіля. Я часто-густо натрапляю на покірних, улесливих чорних поліцаїв з кокардами, в европейській формі, з рабськими боязкими очима.

Я спостерігаю, що більшість маленьких чорних індусенят, які бігають до англійської школи й вивчають там закон божий та географію – більшість цих дегенератиків уже носить окуляри.

Купуючи в якогось чорного пройдисвіта пару ракушок або сигарети, я почуваю, що він усю свою уярмлену душу заплює, батька продасть, аби тільки обдурити мене на два пенси.

Блукаючи біля крамниць, я звично відмахуюсь від зажерливого роя тубільців, що намагаються затягти мене до першої-ліпшої крамнички, тикнути брудним пальцем у якийсь різнобарвний мотлох і простягти руку:

– Бакшиш!

Спробуй йому відмовити...

Цей шахрай здійме такий галас, наче я різонув його ножем по горлянці...

Столітній монументальний жрець, звівши руки догори, спеціально для мене молиться своєму Будді, щоб зараз же повернути простягнуту до мене руку долонею вгору: