— Заарештуйте цих людей, інспекторе, — задихано сказав він.
— На якій підставі?
— За звинуваченням у вбивстві їхнього візника Вільяма Кервана.
Інспектор утупився в нього виряченими очима.
— О, містере Холмсе, — сказав він нарешті, — я певен, що ви не думаєте насправді...
— Годі, подивіться на їхні обличчя! — сердито вигукнув Холмс.
Я ніколи ще не бачив на людських обличчях такого підтвердження своєї вини. Старий був приголомшений і знічений, суворе його обличчя виражало цілковиту безнадію; щодо сина, то він скинув із себе всю свою напускну байдужість, і в його темних очах та спотвореному виді відбився шал дикого звіра. Інспектор мовчки підійшов до дверей і свиснув. Миттю з’явилися двоє констеблів.
— Я не маю вибору, містере Канінгеме, — мовив він. — Я вірю, що все це — лише безглузда помилка, але ви самі бачите, що... Он як? Киньте негайно! — Інспектор ударив молодшого по руці, і револьвер зі зведеним курком упав на підлогу.
— Сховайте його, — сказав Холмс, швидко наступивши на револьвер. — Він знадобиться вам на суді. А ось і те, що нам справді потрібно. — Він показав невеличкий пожмаканий папірець.
— Клапоть записки! — вигукнув інспектор.
— Саме так.
— Де ж вона була?
— Там, де й мала бути, як я гадав. Я все поясню вам пізніше. Думаю, полковнику, що ви з Ватсоном можете повертатися додому, а я ще залишуся тут на годину. Мені треба поговорити з заарештованими, але до другого сніданку я повернуся неодмінно.
Шерлок Холмс дотримав свого слова й близько першої години приєднався до нас у полковниковій курильні. З ним був невисокий літній джентльмен, якого мені відрекомендували як містера Ектона, чий дім було пограбовано таким дивним чином.
— Я хочу, щоб містер Ектон почув те, що я розповідатиму про цю справу, — сказав Холмс, — адже природно, що його цікавитимуть подробиці. Боюся, любий полковнику, що ви жалкуєте за тією хвилиною, коли прийняли під свій дах такого буревісника, як я.
— Навпаки, — гаряче відповів полковник, — я вважаю за велику честь для себе познайомитися з методами вашої роботи. Мушу визнати, що вони справді перевершили мої сподівання, і я просто не можу збагнути, як вам пощастило досягти таких успіхів. Я й досі не бачу тут жодного ключа до розгадки.
— На жаль, моє пояснення розчарує вас, але я маю звичку нічого не таїти ні від мого друга Ватсона, ні від будь-кого, хто по-справжньому цікавиться моїми методами. Та спершу, полковнику, дозвольте мені ковтнути вашого бренді, бо ця сутичка в туалетній зовсім підірвала мене на силі.
— Сподіваюся, що у вас більше не було таких нервових нападів?
Шерлок Холмс щиро зареготав.
— До цього ми ще повернемось, — мовив він. — Я розповім вам, як усе було, зупиняючись лише на подробицях, що привели мене до розв’язки. Будь ласка, перервіть мене, коли вам щось здаватиметься незрозумілим.
У детективному мистецтві найвищу вагу має здатність розпізнати серед великого числа фактів найсуттєвіші й відкинути випадкові. Інакше ваша увага зовсім розпорошиться, не зосередившись на головному. Тож і в цій справі я з самого початку не мав анінайменшого сумніву, що ключ до всього цього має бути в клаптику паперу, затисненому в руці небіжчика.
Перш ніж узятися до цього папірця, я хотів би звернути вашу увагу на те, що коли розповідь Алека Канінгема правдива і вбивця, застреливши Вільяма Кервана, кинувся тікати, то він, звичайно ж, не міг вирвати папірець із руки вбитого. Якщо ж ні, то до цієї справи міг удатися сам Алек Канінгем, бо на той час, коли надійшов його батько, туди вже позбігалися слуги. Річ дуже проста, але інспектор її проминув, бо й думки такої не допускав, що ці вельмишановні джентльмени якось причетні до вбивства. Та в мене є правило — ніколи й ні до кого не мати упереджених думок, а слухняно йти за фактами, — тож містер Алек Канінгем був під моєю підозрою вже з першої хвилини.
Потім я якнайпильніше оглянув клаптик аркуша, який показав нам інспектор. Мені одразу стало ясно, що він — частина прецікавого документа. Ось він. Ви не бачите в ньому нічого підозрілого?