— Відповідай, — сказав цар.
Прекрасна Піруза всміхнулася, я ж говорив далі:
— Перше питання: «Яка погода, хоч погідна і тиха, звістує поразку, нещастя і лихо?» — Морська Тиша.
— Вгадав, — сказав цар.
Прекрасна Піруза споважніла, я ж говорив далі:
— Друге питання: «Що то за танцюр, що, гарцюючи, хоче пожерти інших до танцю охочих?» — Морський Кінь.
— Вгадав, — повторив цар.
Прекрасна Піруза поглянула на мене із захватом і вдячністю, я ж говорив далі:
— Третє питання: «Хто пише листи в морському вертепі і, хоч є дияволом, не походить з пекла?» — Морський Диявол.
— Вгадав, — повторив цар.
Прекрасна Піруза простягла до мене обидві руки й прошепотіла:
— Нарешті!
— Як тебе звуть? — спитав цар.
— Синдбад, — відповів я.
— Синдбаде! — вигукнув цар. — Ти наймудріший з усіх людей на світі! Благословенна хай буде доля, що призначила тебе в чоловіки моїй доньці! Ти розв’язав загадку, чого ніхто досі не зміг зробити. Я сам її склав, бо складання загадок — то найулюбленіше моє заняття. Але значно легше скласти загадку, аніж відгадати. Ти одразу ж підеш разом з нами до палацу. Бо прекрасна Піруза повинна пригледітись до свого майбутнього чоловіка. Ви обидвоє проводитимете час у розмовах. Сьогоднішній день я призначаю на те, аби ви ближче пізнали одне одного. Завтрашній день призначаю на те, аби ви краще придивилися до себе. А післязавтра справлю вам гучне весілля!
Сказавши це, цар Міраж попрямував до палацу. Я і Піруза пішли слідом за ним, оточені юрбою придворних і лицарів, які приглядалися до мене з подивом і заздрістю.
Коли ми входили до палацу, царський оркестр, розміщений на одній з терас, заграв на мою честь марша.
Цар Міраж ввів мене й Пірузу до головної зали свого палацу, власноручно поставив два стільці один напроти другого і проказав нам батьківським голосом, сповненим зворушення і поваги:
— Сідайте обоє, одне напроти другого. Дивіться одне одному в очі й розпочніть розмову щиру й довірчу. Так ви пізнаєте перед шлюбом свої душі й характери, аби після шлюбу не здивуватися різниці тих душ і не розтривожитися відмінністю тих характерів. Не буду вам заважати в розмові і залишаю вас самих, щоби своєю присутністю не завадити вашим молодечим визнанням.
Цар вийшов. Ми залишилися самі. Всілися миттю одне напроти одного, але жодне з нас ще не знало, що сказати і як перервати обтяжливе й прикре мовчання. Першою перервала його Піруза.
— Гіндбаде, — проказала вона несміливо, — батько купив мені вчора перлове намисто, яке мені дуже личить.
— Незмірно тішить мене ця звістка, — відповів я так само несміливо, — але мушу зауважити, що мене звуть не Гіндбад, а Синдбад.
— Гіндбаде, — знов промовила Піруза, не чуючи мого зауваження — хотіла б я знати, чи ти любиш квіти, бо я люблю дуже.
— Люблю квіти, — відповів я, — але вдруге мушу зауважити, що мене звуть не Гіндбад, а Синдбад.
— Гіндбаде! — вигукнула невиправна Піруза. — Чи ти знаєш, що поблизу нашого острова є інший острів, який називається Кассель. На тому острові живе потворний Дегіал. Він ховається від людських очей і — сам невидимий — бачить усіх і усе довкруж. Він ненавидить людей, рослини та звірів — він любить лише музику і наповнює повітря острова безустанним звучанням ґонґів, подібним до бронзового звучання великих і могутніх дзвонів. Те звучання приголомшує людей, звірів і навіть рослини і відбирає їм свідомість. Один моряк, який побував на тому острові, розповідав мені, що застав там останню непритомну троянду і останнього знепритомнілого птаха. Зрештою, жодне живе створіння не може існувати на тому острові. Він пустий, сумний, вкритий скелями і заслуханий в безустанне звучання ґонґів. Його не можна відвідувати в товаристві, лише наодинці, та й тоді треба повісити на шию амулет, який вбереже від нападу злого Дегіала. Моряк, якого я згадала, подарував мені один такий амулет. Я заховала його в шкатулку, щоби скористатись ним і побувати на острові Кассель, коли вийду заміж і стану самостійною. Бо досі батько рішуче забороняв мені таку небезпечну поїздку.
Розповідь Пірузи страшенно зацікавила мене. Я відчув нестримне бажання негайно побувати на тому дивному острові.
— Пірузо! — закричав я. — Чи ти даси мені той амулет, аби я зміг відвідати острів Дегіала?
— Звичайно, — відповіла Піруза, — я охоче дам його тобі, але ж ти не вирушиш у ту подорож до шлюбу? Після шлюбу ми побуваємо там по черзі, спершу ти, потім я, бо, як я вже казала, не можна приїздити на той острів разом, лише окремо.