Одне слово, з перших днів свого існування у вигляді книжки «Пригоди Аліси в Країні Чудес» увійшли до золотого фонду дитячої літератури і сьогодні лишаються в ньому на чільному місці.
ХЛОПЧАК, ВІДОМИЙ УСЬОМУ СВІТОВІ
Марк Твен
Є книги, з якими ви вперше зустрілися в дитинстві, заприятелювали, ба навіть закохалися в них, і надалі вони, ці книги, супроводжують вас усе життя.
До категорії таких непересічних, справді в усіх відношеннях славнозвісних книг, на моє глибоке переконання, належить повість Марка Твена про пригоди хлопчака на ймення, відоме сьогодні всьому світові, - Том Сойєр.
Але перш ніж повести конкретну мову безпосередньо про книгу, коротко згадаємо, як ішов до неї Сем’юел Клеменс, він же — Марк Твен…
Народився Сем’юел Клеменс у Сполучених Штатах Америки, в провінційному містечку, навіть не містечку, а, кажучи по-нашому, селі Флорида 30 листопада 1835 року.
Невдовзі родина Клеменсів переїхала до містечка Ганнібал, де і минули кращі роки дитинства майбутнього всесвітньо відомого письменника.
У своїй автобіографії вже визнаний у літературі Марк Твен про село Флорида згадував з притаманним йому іскрометним гумором так: «У цьому селі було осіб сто помешканців, тож я своїм народженням збільшив його населення рівнесенько на один відсоток. Не кожний історичний діяч може похвалитися, що зробив більше для свого рідного міста!..»
До Ганнібала майбутнього Марка Твена привезли, коли йому виповнилося лише чотири роки, і було в цьому містечку жителів аж цілих півтори тисячі! Ще більше, за словами письменника, було в ньому бродячих собак і бездомних кішок. Жаліслива матінка майбутнього класика постійно займалася тим, що підбирала їх повсюди, приводила чи приносила додому та підгодовувала.
Не розповідатиму докладніше про тогочасне життя в Ганнібал і: адже все те, про що розповів Марк Твен у своїй славнозвісній книзі «Пригоди Тома Сойєра», стосується його самого, бо Том, як любив наголошувати письменник, — це він сам у дитинстві.
Ось як Марк Твен писав про цю схожість у листі до свого біографа Пейна: «Я розповідав у «Пригодах Тома Сойєра» про власні витівки. Я був невсидючим хлопчаком і завдавав моїй матері чимало клопотів. Але я думаю, що це їй подобалось. Вона не мала ніякого клопоту з моїм братом Генрі, який був на два роки молодший від мене. Мені здається, його незмінний послух, правдивість і добропорядність геть виснажували б її своєю монотонністю, якби я не вносив різноманіття своїми витівками. Генрі — то Сід у «Томі Сойєрі». Але Генрі був набагато тонкіший і розумніший од Сіда. Це саме Генрі привернув увагу моєї матінки, що нитка, якою вона зашила комірець моєї сорочки, аби я не купався, змінила свій колір. Мене було покарано, проте дісталося ж і Генрі від мене! Я взагалі частенько пригощав брата стусанами, так би мовити, авансом, наперед…».
Після закінчення школи Марк Твен зробив крок у доросле життя. Ким він тільки не був! Працював набірником у друкарні, рульовим на пароплаві, партизанив у громадянську війну, видобував руду на срібних копальнях…
Невсидюх і шукач пригод, він об’їхав ледь не всю земну кулю, не один раз перетинав Атлантику, об’їздив усю Європу, бував в Азії, відвідав Сандвічеві острови — і всюди знаходив якісь пригоди.
Приміром, якось під час перебування в Англії Марк Твен був запрошений на прийом до короля. І коли англійський король Едуард поплескав його по плечу, письменник так само у відповідь… поплескав по-дружньому по плечу самого короля!..
А тепер перенесімося відразу ж у 1872 рік, що для Тома Сойєра, між іншим, було б дуже й дуже просто.
Сем Клеменс уже утвердився як Марк Твен, він одружений і знаменитий. Він сидить за робочим письмовим столом у своєму невеличкому восьмикутному кабінеті в містечку Кверрі Фарм, що у штаті Нью-Йорк, — рідному містечку його дружини, і пише, за його словами, «у середньому по п’ятдесят сторінок на день повісті». Досить легко підрахувати: на сторінці рукопису Марка Твена приблизно сто п’ятдесят слів, отже, виходить сім з половиною тисяч слів на день!
Можна лише позаздрити такій денній нормі письменника…
Як відомо, Марк Твен хотів написати книгу у вигляді п’єси, навіть написав одну сторінку, але дуже скоро відмовився від цього задуму — і засів за повість.
І зі швидкістю п’ятдесят сторінок на день вона стрілою полетіла вперед! На щастя — так, я не обмовився! — невдовзі рукопис вибився, як то кажуть, із графіка, бо в іншому разі «Пригоди Тома Сойєра» або були б завершені всього за два тижні, або розрослися б в один із найгрубіших томів на світі, товстіший навіть за кілька Біблій, і, зрозуміло, така книга ніколи б не змогла стати у майбутньому улюбленим дитячим читанням багатьох-багатьох поколінь…
І от 5 липня 1875 року Марк Твен ставить крапку і пише у листі до свого друга: «Завершив повість — і героя залишив хлопчаком…». Далі він додав: «Можливо, я припустився помилки, коли не написав її від першої особи… Колись я візьму хлопчиська років дванадцяти і проведу його по життю (у першій особі), але тільки не Тома Сойєра — він для цього непідходящий персонаж».
Так намітився образ майбутнього Гекльберрі Фінна…
Завершений рукопис «Пригоди Тома Сойєра» Марк Твен надсилає своєму американському видавцеві Хоуеллсу, котрий, прочитавши повість, назвав «Тома Сойєра» «безумовно найкращою книгою для хлопчиків, яку мені доводилося коли-небудь читати».
Боячись книжкового піратства, яке існувало вже й тоді, Марк Твен вирішив спочатку видати книгу в Англії. Його приятель
Монкур Конвей з радістю погодився відвезти рукопис до Лондона, і от 9 червня 1876 року повість «Пригоди Тома Сойєра» побачила світ. Американське ж видання вийшло у грудні 1876 року, а Бібліотека Конгресу отримала свої обов’язкові примірники у січні 1877 року.
Спершу доля книги складалася досить нелегко: у пресі з’явилося, окрім схвальних, чимало негативних відгуків.
Літературні критики та оглядачі дорікали письменникові, що він виховує своєю повістю дітей зовсім не так, як потребує педагогіка, — він провокує їх на всілякі погані вчинки та витівки, навіть неприпустимі і недозволені з усіх точок зору доброчинних батьків на виховання.
А дехто із когорти так званих критиків- критиканів договорився навіть до того, що просто обзивав веселого невсидюха й непослуха Тома «звичайнісіньким провінційним хуліганом»!..
Та минуло зовсім небагато часу, критичні хвилі, зрештою, притихли, вляглися, — і книга Марка Твена під усіма вітрилами вирушила у мандри навколо світу!
«Пригоди Тома Сойєра» перекладалися десятками мов і виходили друком у десятках країн світу. Книга стала настільною не лише у дітей, котрим, власне, вона була адресована, а й у багатьох дорослих, які, погортавши її, вже не могли відірватися, не дочитавши до кінця, ще й при цьому веселі бісики спалахували у їхніх стомлених очах, бо в серці виринали спогади про власне дитинство, і хотілося, напевне, хоч на мить повернутися туди і зробитися бодай на хвильку Томом Сойєром!..
На закінчення хочу пояснити, звідки ж походить псевдонім «Марк Твен». Якщо ви, любі читачі, не забули, на початку нарису йшлося про те, що Сем Клеменс свого часу встиг поплавати-попрацювати на пароплаві. Так от, слова «марк твен» вигукував матрос, який стояв на вахті, чим сповіщав лоцмана про те, що корабель у цьому місці на мілину не сяде.
Не сів на мілину і «Том Сойєр», а й донині мандрує світом, високо піднявши туго напнуті вітрила.
Я розумію, що може виникнути у декого цілком слушне запитання: чому автор розповідає про книгу, нехай і славнозвісну, яка з’явилася у дев’ятнадцятому столітті, коли пообіцяв розповідати у своїх нарисах про славнозвісні книги двадцятого століття?
Відповідь дуже проста. Річ у тім, що за статистичними даними Міжнародної дитячої та юнацької бібліотеки в Мюнхені, цього найавторитетнішого закладу в царині літератури для дітей, книга Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» протягом усього двадцятого століття входила і входить до першого десятка не лише найтиражніших видань, а й книг, які читають найбільше! Ці факти й дали мені право вибрати темою цього нарису саме «Тома Сойєра», славнозвісну книгу не лише дев’ятнадцятого і двадцятого століття, а й, переконаний у цьому, майбутніх століть!