Долаючи затори, крутою тісною вуличкою по колу піднімаємось угору. Машина ледве повзе. Але ж ми і не поспішаємо. Нарешті, переконавшись, що пішки буде швидше, прощаємось із таксистом, платимо п’ять лір і не кваплячись вирушаємо на екскурсію. Праворуч і ліворуч сяють вогнями вітрини магазинів і магазинчиків. Спочатку ми кидаємось на коштовні прикраси. Але наш Саша пояснює, що це не місце робити покупки. Аж занадто тут все дорого.
За кілька хвилин виходимо до самісінького пам’ятника Ататюрку, що на майдані Таксим. До речі, пам’ятники батькові усіх турків Мустафі Кемалю погруддями й на повен зріст (великі, маленькі та середнього розміру) в Стамбулі зустрічаються всюди.
Так само всюди на тротуарах і навіть на бруківці димлять портативні жаровні, на яких на ваших очах смажать каштани, рідше — кукурудзу. Від цього все вечірнє місто просякло специфічним запахом диму. Приціняюся. Сто грамів смажених каштанів коштують чотири ліри. Сто п’ятдесят — п’ять. Тобто майже п’ять американських доларів. Недешево. Але ж так кортить скуштувати екзотики! Продавець, якийсь кавказець, досить пристойною російською пропонує перейти до іншої жаровні.
— Там гарячіші, — пояснює він. Кидає без нагляду свій товар і разом із нами вирушає метрів за сто до іншої жаровні.
Турецька екзотика виявилася досить специфічною на смак: маснуватою і якоюсь ніби глевкою. Іншим, щоправда, каштани сподобались.
Крізь велелюддя неспішно прошкуємо проспектом донизу. Стільки народу на вулиці я не бачила з часів Майдану. Тут ніхто нікуди не поспішає. Звучать слова найрізноманітнішими мовами й діалектами. Ну, точнісінько тобі Вавилонське стовпотворіння.
Назустріч поволеньки рухається старовинний трамвай з відкритими кабінами спереду і ззаду. Пам’ятаєте восьмий маршрут, що курсував у Києві років двадцять тому від Університету Шевченка до Солом’янської площі. Це щось схоже. Тільки набагато старіше.
Проїхала на мотоциклі пара поліцейських, озброєних автоматами. І знову жодного транспорту. Лише пішоходи. У магазинах майже немає покупців. Продавці, а о цій порі це одні лише чоловіки, радо кидаються назустріч кожному, хто загляне у настіж розчинені двері. З цікавості приціняємось до одягу й взуття. Порядок цифр такий самий, як і в Києві. Тільки не в гривнях, а в лірах. Тобто усе майже у вісім разів дорожче. А ще казали, що в Туреччині речі дешеві!
У бічних вуличках, на яких і двом мулам з візками не розминутися, розмаїття маленьких ресторанчиків, де у присутності клієнта приготують вибрані на його смак рибу, креветки, омарів та ще бозна які морські делікатеси. Зазивайла запрошують до ресторанчиків, мало не хапаючи перехожих за руки. Але після вечері на теплоході їсти зовсім не хочеться.
Вздовж тротуарів виставлені також найвишуканіші овочі та фрукти. Око мимоволі фіксує цифри на цінниках. Вони такі, як і в Києві. Тільки у лірах, а не в гривнях.
— Якщо хочете, щоб вас не затягнули у ресторанчик, не встрявайте в розмови із зазивайлами, — повчав нас Саша. — Бо не встигнете й оком змигнути, як опинитесь за столиком і вправний офіціант подасть найдорожче з того, що ви й не подумали б замовляти. Та ще й такий лемент здійме, що витрусите кишені до останньої ліри, аби тільки він не викликав поліцію.
— Взагалі, Стамбул специфічне місто, — повчально говорила Зоя. — Тут можна торгуватися всюди. Навіть в аптеці. Але торгуватися треба не після того, як узяли в руки товар чи приїхали на таксі куди треба, а заздалегідь. Бо потім буде пізно — неприємностей не оберешся.
Тісними крутими вуличками, раз-по-раз поступаючись дорогою автомашинам, які із упертістю мулів дерлися назустріч, спустилися на набережну. І потрапили до рук зазивайлів із ресторанчиків що носять ностальгійні для «совків» назви: «У бабушкі», «У дєдушкі», «Калінка» тощо. Тут зазивайло, буквально хапаючи нас за руки обіцяє пригостити найсмачнішими у Туреччині велетенськими креветками із найсвіжішим місцевим пивом. Пиво по 5 доларів, а креветки — по вісім.
— Чому так дорого? — обурюється наш Саша. — Місяць тому були ж тільки по п’ять.
— Статус Стамбула змінився, — ніби дітям пояснює зазивайло. — Ми виграли конкурс серед європейських міст. Тому й ціни відповідні. Але я дам вам великі порції.