Редактор Ґудмена в журналі «Politics» Дуайт МакДоналд, якого просто вразив зв’язок, який Райх ідентифікував між сексуальними та соціальними обмеженнями, застерігав щодо небезпеки тоталітаризму у своїй книзі «Фашизм та американські терени», яку було опубліковано за рік до Райхової еміграції до Америки. Отже, він намагався внести у своє життя якомога більше сексуальної лібералізації, вступивши у шлюб, який, з ідеологічних поглядів, відкрито доповнював численними походеньками на бік. МакДоналд був головним годинникарем механізму голих коктейль-вечірок та оргій у дюнах його сховку на Кейп-Код[55], які відвідували Ґудмен, Фріц Перлз, Норман Мейлер та інші. На його думку, така поведінка була підвидом політики. Гедонізм ніс за собою певну відповідальність. 1994 року Майкл Врешін писав у біографії МакДоналда, що у роки, оповиті пітьмою «холодної війни», інтелектуали, чий історичний релятивізм сильно похитнувся, стикнулися з необхідністю обирати між пристосуванням до процвітаючого антикомуністичного суспільства чи зайняттям чіткої позиції, яку Мейлер, цитуючи Райха, називав «бунтівними вимогами власного “я”».
«Ми шукали, як вирватися з усього цього, — пояснив Мейлер, коли я запитав його, чому Райх мав такий сильний вплив на його покоління післявоєнних інтелектуалів. — Ми жили всередині ідеологічної камери, й нам апелювала ціла купа ідей. Що-небудь, що б дало нам змогу вирватися з неї, вивільнитися й віднайти спосіб жити краще. По суті, ці ідеї подобалися лише людям, які жили у Гринвіч-Віллидж, але ми були доволі вільним поколінням у плані того, що були готовими випробувати будь-що — усі види сексу, наркотиків, усе, що завгодно. Оргії тоді мали велике значення для нас: можливо, в оргіях ми й шукали тієї свободи. Правда, не стільки тих оргій було, скільки всі про них базікали, та все ж».
Мейлера вражав Райх-теоретик, а от його неоковирного стилю письма він точно не схвалював. У своїй праці «Список» (1959) він називає «ідеї Вільгельма Райха» його «козирем», а от «стиль письма Вільгельма Райха — його “слабкістю”». «Те, що він мав стільки всього бурхливого й козирного на думці, а висловлював це у тому приземлено формальному, майже огидному, тевтонському стилі, — казав Мейлер, — сповнювало його праці певним шармом». Із Ґудмена стиліст теж був не кращий; Джордж Орвелл у своєму есе про «Політику та англійську мову» наводить абзац із його статті про Райха як приклад недоладного, одержимого жаргоном та заплутаного письма. Але Орвеллу, попри його критику посередньої письменницької майстерності Ґудмена, вочевидь, усе ж сподобалося послання автора.
У романі «1984» (1949), як зауважив МакДоналд, Орвелл встановлює райхівський зв’язок між сексуальною депривацією та тоталітаризмом{431}. У романі представник прихильників деспотичного Нового Уряду стверджує: «Статевий інстинкт буде вщент викорінено… Ми вщент винищимо оргазм»[56]. Джулія, вільна духом героїня із «1984», пояснює, чому влада нав’язує те, що зве антисексуальністю: «Коли ти займаєшся коханням, то витрачаєш енергію; і після цього ти почуваєшся щасливим і тобі цілковито по цимбалах усе решта. Їм вкрай нестерпно, що так почуваєшся. Їм потрібно, щоб ти вирував енергією постійно. Усі ці марширування вперед та назад, гасловолання та розмахування прапорами — усе це лише жалюгідна імітація статевого акту. Якщо ти внутрішньо цілковито щасливий, то нащо тобі виказувати своє захоплення з приводу Старшого Брата, Трирічних Планів і Двох Хвилин Ненависті, та з решти їх триклятого лайна?»[57].
Звеличуючи анархію оргазму, намагаючись змусити свої відчуття відчуження вибухнути задоволенням, ліві знаходили обґрунтування своєму відходу від традиційної політики. Кола МакДоналда, які відкидали соціальні, економічні та етичні принципи керівних прошарків суспільства, були, як він пізніше визнав, «вічно сповненими надій, вічно позбавленими ілюзій». Втративши віру в комунізм, вони віднайшли в Райхові нове джерело натхнення. Порожня оргонна камера віддзеркалювала політичний вакуум, в якому тоді перебували ліві радикали.
55
Мис Тріски (англ.